imfe.jpg
  English
.
.

Сайти Інституту

Етнографія
.

 Дмитро Степовик

 

Бердичівська чудотворна ікона Богородиці Провідниці-Одигітрії -

спільна святиня православних і католиків України

 

Після падіння імперії тоталітаризму й атеїзму на зламі 80-90-х років XX ст. відновилася увага віруючих до іконошанування й іконотворчості. Адже пошана до священних зображень - це один з головних канонів Церков історичної традиції. Необхідність та обов'язковість пошани до ікон ствердили авторитетні й представницькі церковні собори - Трульський 691-692 років у Константинополі, Сьомий Вселенський 787 року в Нікеї. Тож жодні репресії безбожних режимів і жодна критика ікон протестантськими деномінаціями не перешкодить благодатному впливові ікон в трьох напрямах: віронавчальному, літургійному та естетичному.

За останні 20 років зросла увага до чудотворних ікон, при яких у давні часи відбувалися зцілення й інші надприродні явища. Правда, поряд з дійсними чудами, ми спостерігаємо збоку деяких недобросовісних священнослужителів московського патріархату оману і фальш у справі вигаданих ними "чудотворінь" з чисто пропагандистськими цілями - з іконами, "що плачуть", "що оновлюються", "що пускають пахуче миро" і навіть "що кровоточать". Цю оману слід чітко відділити й відкинути від справжніх чудотворних ікон, про які є численні й достовірні свідчення.

В Україні зафіксовано кілька десятків чудотворних ікон, більшість з яких є Богородичні, але є і святих Миколи, Димитрія Солунського, Юрія Змієборця, великомучениць Варвари й Катерини. Одна з найвідоміших - старовинна, ще з Середньовіччя, ікона Богородиці Провідниці(з грецької мови - Одигітрії), що прославилася в монастирі Босих Кармелітів у Бердичеві Житомирської області. Я хочу написати про її духовну суть і мистецьку вишуканість як учений; але до цього долучається ще й особистий мотив. Я народився перед початком Другої Світової війни в селі Слободище біля Бердичева, і мої батьки пізніше розповідали, що під час кожних відвідин районного центру Бердичева (у різних господарських справах) вони не оминали випадку помолитися перед цією іконою в кармелітському монастирі навіть якось принесли мене, тоді немовля, до цієї ікони. Так само вони розповідали, що перед самою війною 1941 року бердичівські більшовики влаштували в монастирі пожежу, під час якої згорів оригінал ікони XVI століття. За іншою версією, ікону (як значну матеріяльну цінність) викрали, а потім об'явили, що вона "випадково" згоріла від несправності електрики. Слід зауважити, що монастир Босих Кармелітів - обитель католицька, але чудотворну ікону Богородиці шанували як православні, так і католики обох обрядів, а зцілення при ній ставалися з усіма, хто тут щи ро підносив молитву до Господа.

Іконографія цієї святині східна, візантійська, тобто належить до одного з семи варіантів зображень Богородиці з Дитям-Христом на руках. Цей варіант називається Провідницею, або Одигітрією. Провідниця тому, що Мати Божа проводить усі молитви вірних до неї - на свого Сина, розуміючи що Він є втілений Бог, хоч і малий ще віком. Композиція Бердичівської ікони походить з образу Богородиці так званої Сніжної, що знаходиться в старовинній базиліці в центрі Рима - Санта Марія Маджоре: Великий храм святої Марії. Ми не маємо даних, як цей образ опинився в римській базиліці, але можна припустити, що цей образ був створений під впливом зв'язків Рима з Візантією на основі візантійської іконографії. Адже відомо, що зв'язки Рима, Равенни, Венеції з Візантією були досить тісні, особливо до великого церковного розділення 1054 року.

Не збереглося достовірних даних, хто, за яких обставин і коли зробив з римського образу Богородиці Сніжної копію і як вона потрапила у власність українського православного магната князівського походження Тишка. Він володів багатьма землями сучасної південної Житомирщини, а його помістя було там, діє тепер монастир Босих Кармелітів. Ікона знаходилася в каплиці при домі Тишка, а згодом у церкві архангела Михаїла. І вже тоді при ній сталися чудотворіння. Магнат Тишко започатковує побудову нового великого храму на честь Богородиці; цей храм завершує нащадок Василь Тишкевич. Усі наступні княжата Тишкевичі свято зберігали святиню у своєму родовому замку над річкою у Бердичеві.

Дуже цікава історія, як православна святиня від родини православних магнатів потрапила до католицького монастиря Босих Кармелітів, тай. до заснування цього монастиря у Бердичеві. Сталося це у 20-30-ті роки ХVІІ століття. Один з нащадків Тишка, київський воєвода Іван Тишкевич під час зіткнення з татарськими нападниками потрапляє в полон до кримських татар. Закутий в кайдани 1627 року, він у видінні побачив образ Богородиці - родинну реліквію. Перед іконою стояло декілька ченців, яких Іван ніколи раніше не бачив. Вони голосно просили Діву Марію, щоб посприяла визволенню Івана Тишкевича з татарського полону. Одразу після цього видіння так і сталося: без видимої причини її попередження татари звільняють Івана Тишкевича з неволі й відпускають додому, в Україну. Він повертається до своїх воєводських обов'язків у Київ. Став дуже побожний і при кожній нагоді їде в Бердичів до ікони. Воєвода бував і в Польщі. 1630 року, перебуваючи у Любліні, він раптом упізнав в обличчя .ченців, котрих бачив, у видінні в татарському полоні, що це якраз вони молилися до Богородиці про його звільнення. Зворушений і розчулений, воєвода Тишкевич запрошує босих кармелітів - а в Любліні він упізнав саме їх - до Бердичева, щоб заснували й тут свій монастир.

Католицький орден кармелітів виник на біблійній горі Кармил на Свя тій Землі, на пограниччі Ливану й Галилеї - в XI столітті під час Першо го Хрестового походу на Святу Землю 1096-1097 років. На горі Кармил свіже здорове повітря, із джерел б'ють кришталево чисті потоки, узвишшя потопають в садах: саме слово "Кармил" означає "виноградник і фруктовий сад". Поступово кармелітські монастирі були утворені в різних країнах, наслідуючи пророка Іллю, який ходив босий, ховався в горах від переслідувань царя-ідолопоклонника Ахава та його нечестивої цариці Єзавелі.

У Польщі філія Кармелітського монастиря знаходилася у Любліні, й саме там їх надибав і "впізнав'' зі свого видіння київський воєвода Іван Тишкевич. Чудодійне звільнення його з татарського полону так потужно подіяло на нього, що він приймає католицьку віру, міняє ім'я з Івана на Януша - і більше того: дарує орденові Босих кармелітів свій замок у Бердичеві з прилеглою територією для збудування там Кармелітського монастиря! Іван-Януш зобов'язується допомагати в побудові монастиря, нового собору, виплачувати ченця;м, які там оселяться, по 1800 золотих щороку й подарувати їм село Скраглівку біля Бердичева. Відповідні нотаріяльні записи Тишкевич робить у Любліні й Житомирі 1630 року.

 м

Дванадцять років тривало будівництво монастиря й храму в Бердичеві. 22 липня 1642 року монастир освячується, а Тишкевич робить ченцям ще один величний дар: родинну ікону Богородиці Одигітрії Сніжної - копію образу з римської базиліки Санта Марія Маджоре. З цього року ікона дістає назву Бердичівської чудотворної ікони Богородиці й переноситься з родинної каплиці Тишкевичів у головний вівтар новозбудованого кармелітського храму. І стаються при ній нові чудотворіння: з 1643 по 1648 їх зафіксовано у спеціальній книзі "Liber de exordio istius conventus" аж 77! Найбільше чудо сталося з невиліковно на той час хворим Київські римсько-католицьким єпископом Станіславом Зарембою, який після чудодійного уздоровлення підписує 23 травня 1647 року акт про офіційне визнання ікони чудотворною. Звістки про дію молитов при іконі ширяться Україною, Польщею, усією Європою. Бердичів стає центром християнського паломництва вірних обох гілок християнства - православних і католиків. За майже 100 років, до середини XVIII століття, згадана реєстраційна книга чудотворінь зафіксувала 263 чуда!

Римсько-Католицька Церква, так само, як і Православна, дуже обережна щодо визнання чуд, нетлінних мощей, канонізації святих. Тому 4 травня 1752 року, за дорученням Рима, створюється богословська комісія, яка ретельно перевіряє через свідків і документацію усі записи про чуда. Кількарічна праця комісії увінчалась визнанням правдивими таких милостей Божих при цій іконі: 14 воскресінь з мертвих, 10 уздоровлень від каліцтва, 19 випадків повернення зору, 14 уздоровлень помираючих, 112 несподіваних вилікувань від тяжких хвороб. Інші милості - це порятунки від підступів диявола, злостивих відьмарських наїздів, від вогню, паводків, заразних хвороб, повернення викраденого або загубленого майна. Перевірка тривала із застосуванням відомих тоді наукових методів, і в результаті богословська комісія підтвердила рішення колишнього єпископа Станіслава Заремби про те, що Бердичівська ікона була і лишається чудотворною. Після цього висновку комісії Кармелітський монастир через церковну владу звертається до Ватикану з проханням про визнання ікони чудотворною й коронування голів Господа Ісуса Христа й Божиї Матері коронами. Тодішній папа Бенедикт ХІV (1740-1758) з великим співчуттям поставився до чудотворінь і не тільки благословив коронування Христа й Марії на іконі, але й прислав у Бердичів особисто ним подаровані й освячені дві золоті корони, прикрашені у. дорогоцінними камінцями. Тимчасом церемонію коронування відклали до завершения будівництва нового собору за проектом архітектора Яна де Віттє Собор збудований у стилі бароко з чотирма престолами-вівтарями на честь Діви Марії, архангела Михаїла, пророка Івана Хрестителя та евангелиста й апостола Івана Богослова.

Перенесення ікони в новий храм і коронування її в липні 1756 року одна з найвеличніших маніфестацій, які будь-коли знало невелике провінційне місто Бердичів. Історики твердять, що за величчю й урочистістю восьмиденних святкувань, починаючи з 16 липня 1756 року, ця подія перевершила навіть приїзд у Бердичів в середині XIX ст. для одруження з Евелиною Ганською знаменитого французького письменника Оноре Бальзака.

Церква довго й ретельно готувалася до коронації: адже сам папа Бенедикт XIV прислав золоті корони! Об'яви заздалегідь розвісили в парафіях, староствах, канцеляріях Волині, Київщини, Поділля. Для розміщення паломників витрачено понад 100 тисяч золотих. Для паломників, організованих у колони, склали спеціальний маршрут. У передмісті Бердичева збудували тимчасову дерев'яну каплицю з 11-ма вівтарями - у ній мали пристанище й нічліг у різні дні 20 тисяч прочан. Але з огляду на розгортання національно-визвольного повстанського руху українського народу - гайдамаччини - очікуваного числа прочан не було. Алею від монастиря кармелітів до каплиці, де єпископ Каєтан Солтик з причетниками мав коронувати Христа й Марію на іконі, увінчали вісьмома тріумфальними арками в стилі бароко. Прочани йшли вдень і вночі. Тож поставили ліхтарі, безліч чергових тримали по ночах смолоскипи уздовж алеї, а в небо піднімали феєрверки.

Першу колону прочан очолив латинський єпископ Києва Каєтан Солтик: перед ним священики й ченці несли на нарах щойно, короновану ікону у головний вівтар нового собору архітектора Яна де Вітте. Почесним гостям дарували, а менш почесним продавали позолочені медальки і значки, із вигравіруваною мініатюрною коронованої ікони. У ХVІ-ХVІІІ століттях було чимало українсько-польських воєн за визволення України, але ні козаки українських гетьманів, ні гайдамаки не зачепили, не пошкодили святої ікони і храму, в якій вона перебувала. Бо були таки християнами! Але шкоди ти іконі, грабувати її скарби почали московські наїзники після відомих 5 трьох поділів Польщі наприкінці XVIII століття. Гіркі часи настали для бердичівських ченців-кармелітів. їх і раніше то виганяли до Любліна, то повертали назад до Бердичева. Нащадки магнатської родини Тишкевичів почали оскаржувати в судах рішення колишнього воєводи Івана Тишкевича щодо дару Бердичівського замку Тишкевичів й чудотворної ікони ченцям-кармелітам. Не залишила у спокої монастир і Московія, яка після третього поділу Польщі "присвоїла" собі всю Правобережну Україну. Монастир зазнавав постійних утисків, але,завдяки підтримці православного та католицького населення Житомирщини, продовжував існувати.

Однією з. ланок цих утисків була організація пограбувань Бердичівської чудотворної ікони. Власне, не самої ікони, а тих численних і дуже коштовних дарів, які приносили до ікони люди, які тут були зцілені. Усі три пограбування ретельно планувалися урядом у Петербурзі за участю священоначалія Російської православної церкви. Особливу увагу захланні й зажерливі чиновники приділяли двом коронам із золота й коштовного каміння над головами Ісуса й Марії - дар папи Бенедикта  XIV Бердичівській Іконі середини XVІІІ століття. 1820 року обидві корони зникли разом з численними дарами із дорогоцінних металів і камінців, що зберігалися при іконі у спеціальних вітринах. На щастя, коштовності не встигли вивезти з Бердичева; завдяки оперативному розслідуванню їх було виявлено й повернено в монастир. Але 1831 року корони знову викрали - цього разу назавжди! Однак місцеві золотарі, на замовлення монастиря та при пожертвах християн, виготовили копії корон, освячені й прикріплені до ікони 1844 року. Але й ці корони незабаром були викрадені - уже втретє. Хоч ікона перебувала під постійною охороною ченців, усі викрадення майстерно cплановувалися й організовувалися.

Про драму з Бердичівською чудотворною іконою знали і в апостольській столиці. Там приймають ухвалу виготовити нові корони і вдруге коронувати ікону. Папа Пій IX (роки понтифікату 1846-1878) надсилає в Бердичів нові корони, ще прекрасніші за попередні, зладовані за особисті кошти папи. Повторне коронування чудотворної ікони відбулося в Кармелітському монастирі Бердичева у червні 1856 року, на сторічний ювілей першої коронації, у присутності 100 тисяч прочан православного, греко-католицького й римсько-католицького віросповідань. Охорона вдруге коронованої ікони посилена, й упродовж 64-х років злодії не мали вже змоги дотягти до неї своїх загребущих рук. А що далі? Перша Світова війна. Більшовицький переворот. Громадянська війна в Україні. Поразка Української Народної Республіки. 1920 рік. На Житомирщині, як і на більшості території України, встановлюється деспотичний безбожний режим комуністів-більшовиків. Під претекстом ленінської політики "експропріації експропріаторів", у Кармелітський монастир з'являються комісари, майже всі єврейської національності. Вони прямо йдуть у санктуарій (освячене місце для спеціальних молитв), де зберігається чудотворна ікона зо всіма скарбами. З неймовірним глузуванням і цинізмом вони забирають ікону і всі дари, відштовхують ченців, а старшому дають посвідчення, щоб він розписався, ніби ікону зі скарбами монастир передає владі добровільно, на потреби нужденних.

До 1926 року доля Бердичівської ікони була маловідома. Вважалося, що вона була знищена. Але вона не була знищена. Того самого 1926 року, колії, в Києві розгромили Києво-Печерську Лавру й на її території комуністи відкрили атеїстичне Музейне містечко, у Бердичеві розганяють Кармелітський монастир, а. у верхній частині собору, авторства архітектора Яна де Вітте, влаштовують... музей революції та. атеїзму! Ось у ньому й побачили люди, по п'яти роках відсутності, Бердичівську чудотворну ікону Божої Матері. Без корон, без дорогоцінної срібної рами вагою у 75 кілограмів, без позолоченого й прикрашеного коштовним камінням окладу, без численних дарів, які колись оточували ікону, коли вона перебувала в санктуарії. Усі цінності, як і численні скарби ризниці Київської Лаври та багатьох інших українських монастирів та соборів, були або переплавлені на золоті чи срібні бруски, або продані за кордон, або вивезені в Москву й, напевне, до цього часу зберігаються у тайниках Оружейної палати в Кремлі.

За спогадами моїх батьків, які бачили ікону 1926 чи 1927 року вже як "експонат" музею революції й атеїзму, святиня знаходилася в жахливому оточенні. У соборі були збиті-всі ліпні прикраси, навіть орнаменти, герби, колонки, картуші. У багатьох місцях тиньк був оббитий до цегляної кладки й місцями ці дірки сяк-так забілені вапном. Скрізь були розвішані карикатури на священиків і ченців. На червоних транспарантах, красувалися більшовицькі гасла проти віри в Бога, і що релігія - це опій для народу. Біля чудотворного образу збиралося багато селян з довколишніх сіл; усі хрестилися, деякі ставали на коліна. Наглядачі музею сильно сварили й картали таких. Хто опирався й не хотів підніматися з колін, тих просто виволокали з храму, а то й били. Декого арештовували чекісти, особливо коли людина сперечалася й казала, що Бог є. Мої батьки, які багато начувалися про ікону, молилися при ній мовчки, одним розумом. Перед цим моя мати Марія зі своєю матір'ю Мотрею мали прощу в село Калинівку (де сталося так зване Калинівське чудо: солдат прострілив придорожнє розп'яття Христа і з простреленого місця зацібеніла кров) й бачили, як чекісти жорстоко розправлялися з паломниками. Тому помірковані християни села Слободище не виявляли зовнішніх ознак поклоніння, молилися тихо, щоб не наразитися на репресії й арешти.

У червні 1941 року, за кілька днів до нападу Німеччини на Радянський Союз, в соборі була імітована пожежа, й ікона, або згоріла, або була викрадена. Якщо викрадена, то й досі її хтось і десь переховує. Щойно Бердичів окупували німці, вони виарештували декілька тисяч бердичівців, які не встигли втекти з червоноармійцями. Серед затриманих було чимало тих, хто перетворив був християнський монастир на музей революції й атеїзму. Тисячі затриманих гітлерівці розстріляли у підвальній частині храму й на подвір'ї перед костелом. Диявол працював по обидвох сторонах лінії фронту: одних наставляв нищити святині, інших - нищити їх самих.

Майже всю другу половину XX століття - аж до відновлення незалежності України 1991 року - шедевр барокової архітектури Яна де Вітте був у руїні. З настанням волі віросповідань на руїни знову прийшли ченці босі кармеліти. Почалося відродження чернечого життя й відбудова собору. Українська провінція ордену Босих Кармелітів має назву провінції Святого. Духа. Може й тому відновлення святині йде доволі успішно, попри відомі усім труднощі й проблеми. Священоначаліе провінції вжило ряд заходів для можливого пошуку Тишкевичевого оригіналу чудотворної Бердичівської ікони Богородиці. Пошуки результатів не дали. Якщо ікона 1941 року була справді викрадена, a не згоріла, то її надійно заховано, або вивезено за межі України. Тоді отці вдалися до традиційного, прийнятого в Церкві, рішення: копія чудотворної ікони зберігає усі благодаті оригіналу! Оскільки ні дошки, ні фарби ікон не вічні, то вічним є образ - матеріальний субстрат духовної іпостасі святої особи.

Зробити копію Бердичівської чудотворної ікони восени 1990 року було доручено мисткині й реставраторці з польського міста Нова Гута Вожені Мусі-Совинській. Було враховано її попередній досвід у реставрації й копіюванні аналогічних творів сакрального мистецтва. Вожена Муха-Совинська завершила виконання ікони 1991 року на полотні олійно-смоляними фарбами висотою 143 сантиметри, шириною 93, тобто дещо в менших розмріах за оригінал. Полотно з намальованою на ньому іконою було наклеєно на склеєні у кілька шарів фанерні дошки, причому використано вологостійкий клей.

З якого ж джерельного матеріалу пані Муха-Совинська брала взірець для копії Тишкевичевого оригіналу, коли оригіналу нема, а всі репродукції з нього є чорно-білі? Джерел було двоє: 1. Римський прообраз Матері Божої Сніжної з базиліки Санта Марія Маджоре, з якого було в Середньовіччі скопійовано ікону для родини Тишкевичів; 2. Детальний опис Тишкевичевої ікони, який зробив у 20-х роках XX століття священик Броніслав Яросинський. Коли більшовики вилучили ікону з вівтаря, зняли раму, оклад корони, опікатися іконою перед виставленням її в музеї революції й атеїзму випросив у комуністів отець Броніслав. Він по-своєму реставрував її, закріпив шматочки фарби й ґрунтівки там, звідки давні й сучасні злодії зривали корони, а також докладно описав композицію, кольори та символи ікони. Таким чином, Вожена Муха-Совинська створила не точну копію, а наближену до точної, що цілком прийнятно для Церкви, згідно вчення святих отців, як треба шанувати, використовувати, оновлювати й копіювати (робити списки) ікони.

Спільне з Тишкевичевим оригіналом на іконі Мухи-Совинської таке:  

а) Загальна композиція ікони у варіанті Провідниці-Одигітрії; б) Колірні співвідношення одягу Богородиці, її мафорію, тобто верхньої хустки з широким опліччям, та гиматія; в) Благословляючий жест Дитяти-Спасителя в православному варіанті, а також том Священного Писання, який Він тримає у лівій руці, г) Навхрест складені руки Богородиці. Розбіжності щодо оригіналу торкаються зображень тла з багатьма обличчями крилатих ангелів, "недремного ока" у горішній частині ікони в трикутнику (символ Святої Трійці), двох прямокутників на вервичках у правій руці Діви Марії, на яких позначені початкові літери "Ісус Христос"' та "Марія" - це символи ордена Босих Кармелітів. Інші розбіжності менш суттєві. Обличчя Христа й Богородиці мисткиня змалювала у стилі Ренесансу, без ознак візантійського стилю. Муха-Совинська змалювала ікону без корон на головах Христа й Марії, а нове коронування й освячення здійснив під час візиту до Польщі папа Іван-Павло II 1997 року. Сталося це у Кракові, куди спеціально для освячення доставили ікону й того ж 1997 року привезли в Бердичів. Новітня історія Бердичівської чудотворної ікони Богоматері завершилася 16 липня 2006 року, коли в Бердичеві відзначалося 250-річчя з дня першого коронування ікони коронами папи Бенедикта XIV. Того року районний центр Житомирщини знову став місцем паломництва тисяч прочан.

Хоч ряд інших ікон православного походження є предметом глибокої пошани в католицьких громадах, але приклад з Бердичівською іконою є дуже рідкісний з погляду на драматичну історію цієї ікони. Цю історію можна порівняти хіба/що з Белзько-Ченстоховською іконою Скорботної Богородиці, яка з Візантії потрапила в Русь-Україну, довго зберігалася в галицькому Белзі, а тепер є найбільшою святинею християн Польщі.

Як і Белзько-Ченстоховську, так і Бердичівську ікону копіюють нині кращі мистці-ікономалярі нової України. Наш народ і наші мистці плекають національні святині, якщо вони навіть належать різним Церквам і різним країнам. У 2007-2009 роках Бердичівську чудотворну ікону дуже гарно змалювали сучасні українські мистці: 2007 року - Андрій Дем'янчук, 2008 року - три майстри сакрального мистецтва Сергій Булко, Ігор Орищак та Ігор Леськів (це спільний твір усіх трьох); 2009 року - першокласний ікономаляр з Прикарпаття Василь Стефурак. Усі три нові копії близькі до Тишкевичевого оригіналу, але в деталях мають багато особистісного: в колориті, декорі, трактуванні тла, змалюванні корон, шляхетній витонченості малярства, застосуванні сучасних варіантів давніх стилів - ренесансу, бароко, класицизму. Отже, священне мистецтво ікони справді служить піднесенню духовності українського народу і зближує Церкви нашої історичної традиції.

 

Література

про Бердичівський Кармелітський монастир

та Бердичівську чудотворну ікону Богородиці

 

С.Бенчковський. Монастир Кармелітів босих. - Львів 1793.

В.Бортник. Матір Божа Бердичівська // Газета "Маруся плюс". - Бердичів Житомирської області. - 2006. - 19 липня.

Ю.Зелінський. Біля джерел Кармелю. - Краків, 2000.

К.Колтун. Бердичівський монастир. - Краків, 1928.

С.Кот. Бердичів. - Київ, 1982.

В.Кравченко. Свято ікони Матері Божої Бердичівської: Пішки до святині // Газета "Земля Бердичівська". - Бердичів Житомирської області. - 2003. - 24 липня.

Н.Лазаревський. Орден Кармелітів Босих. - Прага, 1879.

І.Майко. Шляхетський рід Тишкевичів - засновників Бердичівського конвенту // Бердичівщина: Поступ у третє тисячоліття. Науковий збірник "Велика Волинь". - Том 22. - Житомир, 2001.

М.Марівінський. Архітектурні особливості Бердичівського костелу. - Прага, 1926.

Е.Марковський. Бердичівська земля з найдавніших часів до початку XX століття. - Житомир, 1999.

О.Мет. Матір Божа Бердичівська. - Краків,1998.

Ф.Пашківський. Видавнича; діяльність друкарні кармелітів у Бердичеві XVІІІ-XIX століть // Житомирщина, крізь призму століть. Науковий збірник "Велика Волинь". - Том 18. - Житомир, 1997.

М.Перенський. Бердичів. - Краків, 1898.

О.Побережний. Виникнення; ордену Босих Кармелітів та його шлях до України // Міжнародна наукова конференція "Дні науки Філософського факультету": Матеріали доповідей та виступів. - Київ, 2008.

О.Побережний. Католицький орден Босих Кармелітів. - Київ, 2009.

Ю.Поданєва. Монастир Босих Кармелітів - історична пам'ятка Бердичева // Бердичівська земля в контексті історії України. - Житомир, 1999.