imfe.jpg
  English
.
.
.

Як зазначалося, Ю. Павлович у 1929–1934 роках працював науковим співробітником цього осередку, і цей період його художньо-етнографічної біографії був найпліднішим, оскільки він ознаменувався не лише створенням його незліченних акварельних та графічних замальовок, але й появою наукових розвідок. Участь в експедиційно-дослідницькій діяльності Музею збагатила Ю. Павловича ґрунтовним знанням з української етнокультури та передувала написанню ним низки його тематичних досліджень. Ці його студії як і частина розвідок інших співробітників Кабінету-музею була опублікована у «Матеріалах до етнології» (які з 1929 року почав видавати музей. Характерною особливістю більшості наукових праць співробітників цього осередку є домінування в них тематики, присвяченої конкретним аспектам матеріальної культури, певним виробничо-господарським явищам і примітивній техніці. Вони мають незаперечну наукову вартість передусім з погляду етнографічної достовірності, введення до наукового обігу оригінальних польових даних. Невеликі за обсягом наукові статті Ю. Павловича також цінні передусім достовірною фактологічною основою, спробою розкрити еволюційний поступ в розвитку народної техніки та промислів на прикладі локальних елементів побутової культури. Це опубліковані та рукописні його дослідження про еволюцію ніжки в стільці і столі, про еволюцію українського народного орнаменту, про поліський курінь, про шиття і носіння одягу, про мисник, про вживання кошика та мішка тощо.
Так, у вступних заувагах до статті про розв’язання селянами вузько-технічного питання про прикріплення ніжок до столів та стільців автор намагається розкрити та проілюструвати замальовками (зробленими на Київщині в селах Мартиновичі та Федорівка) та на Коростенщині (в с. Озеряни) послідовні щаблі еволюції давньої народної побутової техніки 27 від примітивних ослінів-колодок з природними ніжками-сторчами – до сучасних типів столів, доповнених шухлядами; з розкритям різних систем закріплення та технічної ролі «уперечок». Художник-дослідник кожну тезу своїх наукових спостережень унаочнює фахово виконаними малюнками, що вирізняються належною фіксацією деталей.
Подібна концепція покладена і в основу розвідки художника-науковця «Мисник», фактологічною базою якої стали польові відомості, зібрані Ю. Павловичем в різних кутках України, та зроблені ним замальовки розмаїтих локальних типів мисників. Систематизувавши та упорядкувавши зафіксовані зразки мисників, автор розкриває еволюцію цієї народної меблі і простежує перехід від примітивної полиці до посудної шафи буфетного типу. Пильну увагу дослідник приділив і функціональним особливостям різних частин мисника (верхня призначалася для орнаментованого декоративного посуду, а нижня – для вжиткового); його розташуванню в інтер’єрі селянської хати; різьбленому декоруванню бортових планок та різьбленню опірних сторчевих дощок (у вигляді стилізованого коника) 28.
 
 
Окрема, добре проілюстрована його малюнками розвідка художника присвячена висвітленню еволюції народних житлобудівних технік і зокрема, тимчасового житла лісорубів – куренів. Її основу складає етнографічний матеріал, зафіксований художником 1928 року в с. Замисловичах на Коростенщині та біля с. Ново-Шепеличі (Чорнобильський р‑н). Дослідник докладно описує різні варіанти куренів (круглого і звичайного – типу «заслон») у послідовності технічного удосконалення їх будівництва і функціональних характеристик, виявляє залежність конструкції тимчасового житла лісорубів від кліматичних умов, рівня ґрунтових вод, складу ґрунтів, пори року. Характеризуючи техніки спорудження різних типів куренів, Ю. Павлович акцентує увагу на особливостях конструювання в одну цілу будову 3‑х куренів, на розмаїтості розсоховил в народній техніці, на з’єднання трьох опорних сішок курення шляхом переплетення його розсоховил, на використанні крім опорних сішок ще й підсішок, що сприяло істотному розширенню його функціональних можливостей – збільшенню внутрішньої житлової площі куреня тощо. Художник-етнограф робить слушне припущення, що еволюція житлового будівництва прямо узалежнювалася від характеру місцевості, кліматичних умов, природноресурсних матеріалів, а відтак в історичній ретроспективі розвиток наземного житлового будівництва відбувавася як шляхом зведення житла на сторчах чи на сваях, спорудження куренів, так і копанням землянок.