imfe.jpg
  English
.
.

Сайти Інституту

Етнографія
.

ВОЛОДИМИР ІВАНОВИЧ ТИМОФІЄНКО

(05.02.1941 - 11.12.2007)

 

Володимир Іванович Тимофієнко  відомий український учений, дослідник національної і всесвітньої історії містобудування та архітектури, доктор мистецтвознавства, професор кафедри основ архітектури та архітектурного проектування Київського національного університету будівництва і архітектури (КНУБА), провідний науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології НАН України, завідувач відділу Інституту проблем сучасного мистецтва, Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України в галузі архітектури, член Української академії архітектури, член наукових рад, редакційних колегій.

Простір наукової діяльності Володимира Івановича складався поступово, його основи було закладено в Ленінградському інституті живопису, скульптури і архітектури ім. І. Рєпіна. Багатогранний досвід цього цілеспрямованого дослідника в галузі архітектури, мистецтва, культури формувався в провідних навчальних і наукових закладах Воронежа, Одеси, Києва. Науковий доробок шановного професора суттєво доповнює, розширює й поглиблює теорію, історію містобудування та архітектури, мистецтва України, зокрема періоду ХVІІ-ХІХ століть. Серед відомих його праць, опублікованих до кінця 80-х рр. минулого століття  «Одесса: Архитектурно-исторический очерк» (1983), «Города Северного Причерноморья во второй половине ХVІІІ века» (1984), «Формирование градостроительной культуры юга Украины» (1986), «Одесса. Архитектура. Памятники» (1984, 1987, 1990), «Крым. Архитектура. Памятники» (1991). Особливого освітньо-професійного значення набули праці, опубліковані В. Тимофієнком в останній двадцятирічний період його творчої, наукової та видавничої діяльності. Цей час збігається зі становленням нової системи архітектурної, мистецької освіти в Україні, яка потребувала нового змістовного наповнення. Монографії й підручники за авторством В. Тимофієнка ввійшли в навчальний процес усіх архітектурних факультетів України. Серед них насамперед: «Українська садибна архітектура другої половини ХІХ ст.» (1993), «Зодчі України кінця ХVІІІ  початку ХХ ст.: Бібліографічний довідник» (1999), «Нариси всесвітньої історії архітектури» (2000), «Архітектура і монументальне мистецтво: терміни та поняття» (2000). Окремої уваги заслуговують «Історія української архітектури» (2003) під його редакцією, «Історія архітектури Стародавнього світу» (2006), розділи «Архітектура» в «Історії українського мистецтва» (2006, т. 4), які стали ґрунтовними науковими й методичними розробками для вітчизняної архітектурної освіти. Фактографічний аналіз історичних явищ у його роботах органічно поєднується з філософсько-методологічними узагальненнями, розвитком понять взаємовпливу різних культурних пластів. Синергетичного (подвоєного) значення його працям надавали глибокі знання як у галузі архітектури, так і в галузі мистецтва. Як лектор-професор, він універсально поєднував у своїй академічній діяльності традиційну інформацію з новітньою. Багато років Володимир Іванович успішно очолював Державну екзаменаційну комісію зі спеціальності «Образотворче і декоративно-прикладне мистецтво» (спеціалізація «Художньо-декоративне оздоблення інтер'єру») на архітектурному факультеті КНУБА. Як науковець-новатор, він у передмові до підручника «Історія архітектури стародавнього світу» виклав свою творчу ідею, що тепер звучить як настанова, як заповіт: «Після висвітлення природних умов етапів історичного розвитку, духовного життя суспільства, професійної культури видається доречним перейти до тезисної характеристики містобудування, опису основних типів споруд і будівельної техніки, а ґрунтовний аналіз найголовніших пам'яток дає можливість висвітлити основні здобутки історичного періоду, стильові риси художньої епохи, виявити панівні тенденції розвитку». Науково-творчий доробок професора Володимира Тимофієнка ще довго слугуватиме поступальному розвитку української архітектури та мистецтва.

 

О. Кащенко