imfe.jpg
  English
.
.

Сайти Інституту

Етнографія
.

| Надрукувати |
Заходи ХІІ Всеукраїнського фестивалю науки у Нагуєвичах

 

17 травня 2018 р. на батьківщині великого українського поета, мислителя і ученого, «велета науки і праці» Івана Франка, в Державному історико-культурному заповіднику «Нагуєвичі», відбулись цікаві заходи. За програмою ХІІ Всеукраїнського фестивалю науки - 2018 була виголошена лекція провідного наукового співробітника Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (далі - ІМФЕ), доктора мистецтвознавства, професора М.О. Хая «Концепційні засади створення Центру науково-виконавської реконструкції традиційної культури бойків у ДІКЗ "Нагуєвичі"», а також відбулися презентації книг М. Хая, Л. Федоронько «Динаміка фольклорної традиції сіл Лютовиська та Биличі на Старосамбірщині» та М. Хая «Микола Будник і кобзарство».

 

Лекція провідного наукового співробітника відділу музикознавства та етномузикології ІМФЕ, доктора мистецтвознавства, професора М.О. Хая

 

Презентація книг

 

Вже з перших хвилин у академічний плин лекційної форми несподівано увірвався гамір учнівської екскурсії (музей є музей!) однієї зі шкіл м. Дрогобича. Але яке здивування чекало юних слухачів, коли дещо монотонний формат лекції/презентації раптом просто на очах різко перетворився у цікаву демонстрацію гри на колісній лірі - небаченого досі дітьми традиційного музичного інструмента українсько-галицьких мандрівних сліпців. Пояснення назви цього сакрального інструмента як «машини часу», корба котрої крутиться уже понад тисячоліття і є одним із найяскравіших маркерів ідентифікації нашої нації, вмить утихомирило й неабияк зацікавило гамірливу авдиторію. 

А коли на прохання дітей доторкнутися до цієї чарівної корби перед лектором-лірником виникла черга, з'явилася іще одна колізія, яка надзвичайно потішила хлопців і дещо засмутила дівчат. Виявилося, що в Україні існувало суворе табу на доторк жіночих рук до священного інструмента українських старців - «бо грошей не буде!». В умовах сучасного безгрошів'я і економічної кризи така її детермінація мала дивовижну силу й ефективність - воістину перманентне порушення святощів традиції безкарно довго тривати не може! Усім раптом стало зрозуміло, що, на відміну від чужинських домр і балалайок, українська ліра ще здатна навернути заблудлі душі на путь Божої істини.... 

 

На призьбі хати Івана Франка у «Батьківській садибі»

 

Цікаво, що усі діти (на відміну від багатьох дорослих!) одразу ж із опонентів стали на бік лектора і, немов заворожені, слухали кожне його слово та неймовірно незвичні медитативні звуки «машини часу» - ліри. Навіть наполегливість єдиної послідовниці «репу», що, все ж, уперто рвалася до заповітної корби, аби неминуче порушити праведне правило, був ущент розбитий мовчазною незгодою однолітків...

Аби не збивати графіку роботи музею, акцію навчання/переймання гри на лірі довелося перервати так само раптово і спонтанно, як вона і виникла - екскурсія пішла своїм ходом, а лекція/презентація - своїм. Втім, тут теж не бракувало експериментальних пошуків манери бойківського гуртового співу й інструментальної гри, шляхів їх практичного науково-реконструктивного втілення в умовах Нагуєвичів. Як наслідок, було вирішено об'єднати зусилля фольклористичного гурту «Ладканка» Музично-педагогічного інституту ДДПУ ім. Івана Франка (керівник - канд. мистецтвознавства, доцент Лідія Федоронько) із можливостями музею. А перший захід - апробувати в обряді «заволочування поля» на «Обжинках» в програмі ФранкоФесту у серпневі франківські дні цього року.

Але справжньою апотеозою «Заходів фестивалю науки у Нагуєвичах» став майже тригодинний сеанс запису останніх носіїв місцевого фольклору Курп'як Р.М., 1940 р. н. та Дудяк Г.І., 1948 р. н., від яких по обіді вдалося записати на цифровий аудіоносій (з синхронною копією моно-відеосигналу та епізодичним фоторепортажем найголовніших етапів сеансу) значну дещицю ладканкових епізодів нагуєвицького весілля та дещо повніший тезаурус місцевих гаївок, кілька балад і безліч уже пізнішої лірики (щоправда, на диво, майже без «жорстоких романсів»). А коломийкові шедеври (серед яких траплялися навіть неймовірно «гострі» сороміцькі «перли») навіть викликали зацікавлену дискусію.

 

Сеанс запису останніх носіїв традиції

 

Науковий дискурс присутніх на сеансі провідних працівників музею навколо проблеми кризи цього жанру, який інтенсивно фіксували І. Франко, В. Гнатюк, О. Кольберг, Р. Гарасимчук та ін., а радянська фольклористика навідріз відцуралася, закінчився одностайним висновком, що цей «маркер культурної ідентичності нації» чи не контрастніше виявляє рівень її вихованості і загальної культурності, аніж порівняно «шляхетніші» його супутники.

Загальний же висновок сеансу і решти заходів цього дня був такий: зафіксований матеріал відкрив можливість для нового (можливо, останнього) етапу порівняльних досліджень фольклорно-етнографічного набутку Нагуєвичів і околиць «слідами» самого І. Франка, Ф. Колесси, О. Ошуркевича, В. Сокола та ін. з метою порівняльних досліджень динаміки згасання традиції й фіксації її різними поколіннями фольклористів від своїх сучасників-носіїв і публікації цих результатів у черговій (четвертій вже за числом) фольклорній збірці. А роботу із організації на базі ДІКЗ «Нагуєвичі» Центру науково-виконавської реконструкції бойківської традиційної культури, незважаючи на невідповідний «обласний» статус підпорядкування музею на малій батьківщині великого Каменяра та жорсткий курс олігархічної влади на поступове знищення наукового та культурно-освітнього потенціалу Нації, - слід обов'язково продовжити.

Виїжджаючи із Нагуєвичів дорогою, більше схожою на місячний ландшафт, ніж на шлях до світового Генія, мимоволі пригадалося радянське - «Спасибі Тарасу за шифер і за трасу!». Перефразовувати фольклор більш, ніж півстолітньої давності - уже не вистачило ні снаги, ні хисту... Мабуть, це зроблять ті талановито невгамовні дрогобицькі школярі, яким фольклорна «машина часу» сподобалась більше, ніж державно-загальнонаціональна за значенням траса від Дрогобича до Нагуєвичів...

 

Михайло Хай
провідний науковий співробітник,
доктор мистецтвознавства, професор,
лауреат премій В. Гнатюка та Ф. Колесси