imfe.jpg
  English
.
.

Сайти Інституту

Етнографія
.

| Надрукувати |

«З піснею крізь світ» Олександра Кошиця. Вперше польською

 

Нинішній рік є ювілейним і знаковим не тільки в контексті масштабних подій, пов'язаних з революцією 1917-1921 рр. На початку 1919 р., коли новостворена УНР вела безупинні бої за свою незалежність та територіальну цілісність, Головнокомандувач української армії і член Директорії УНР Симон Петлюра ініціював створення Української республіканської хорової капели під орудою вже тоді знаного диригента студентських хорів Олександра Кошиця (1875-1944). Нині ми знаємо його не лише як видатного диригента, а й як етнолога, фольклориста, композитора, письменника, автора спогадів та щоденникових матеріалів.

12 березня 2019 р. в Українському домі у Варшаві відбулася тематична зустріч «Олександр Кошиць і доля української еміграції», основою якої стала поява нової праці - книжки Ołeksandr Koszyc i jego dziennik «Z pieśnią przez świat», подарованої читачам престижним Видавництвом Варшавського Університету. Її науковим редактором, автором передмови та коментарів є доктор філологічних наук, професор кафедри україністики Варшавського університету Валентина Соболь. На основі архівних документів, опрацьованих у Вінніпезі (Канада) 2015 року, авторка дослідила генеалогію роду Кошиців, біографічні факти та спогади, вміщені у щоденнику митця. І виконала те, що обіцяла друзям - українцям і полякам у Вінніпезі: видати польською мовою унікальний его-документ Олександра Кошиця, яким є його щоденник «З піснею крізь світ». Власне, дослідниця донесла до польського читача ще один оригінальний нарис з історії України, тієї історії, яку замовчували, забороняли і що найстрашніше - знищували фізично її найкращих представників.

 

 

Подія була організована за участі керованої В.Соболь творчої майстерні (Pracowni Dziejów Polsko-Ukraińskich Stosunków Literackich) Кафедри Україністики, Посольства України в Польщі, Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України (далі - ІМФЕ), Українського Дому у Варшаві (фундація «Наш вибір»), Видавництва Варшавського Університету та Національного Центру Культури, представником якого виступила модератор зустрічі Богуміла Бердиховська - знана у світі блискуча дослідниця проблем української еміграції.

 

Професор Валентина Соболь на презентації власної книжки Ołeksandr Koszyc i jego dziennik «Z pieśnią przez świat»

 

Творча зустріч розпочалася словами вдячності Валентини Соболь на адресу всіх співорганізаторів. Зокрема, вона акцентувала увагу на сприянні в роботі з боку українських колег з ІМФЕ (директор, академік Ганна Скрипник) та директорки архіву в Канаді Софії Качор. Далі була цікава мультимедіальна презентація віднайдених авторкою 2015 р. в архіві Вінніпега - в Ukrainian Cultural and Educational Centre - документів про життя і творчість Олександра Кошиця. Богуміла Бердиховська, авторка праць про українську еміграцію, зокрема «Гедройц і українці», грунтовно проаналізувала польськомовний текст щоденника Олександра Кошиця, наголосила на суголосності проблем тоді і зараз, які існують уже в незалежній Україні, але Кошиць засигналізував їх причини і джерела 100 років тому в щоденнику, спогадах, листах. Творча розмова про багатогранний талант Кошиця та його капели за допомогою пісні єднати народи, утверджувати добре ім'я України переросла в обмін думками, планами, задумами.

У презентації також взяли участь: перший секретар Посольства України в Польщі Наталія Житарюк, Дружина Надзвичайного і Повноважного Посла України в Польщі Ірина Дещиця, президент фонду «Наш вибір» і редакторка щомісячного видання «Наш вибір» Мирослава Керик, знані науковці - професори Тереса Хинчевська-Хеннель та Маріуш Дроздовський, доктори Агнєшка Стец та Евгеніуш Соболь, секретар редакції наукового річника «Польсько-Українські студії» магістр Давид Бзорек, докторанти, студенти Варшавського Університету. Присутні довідалися, що 100 років тому, навесні 1919 р. відбувся дебютний концерт Хорової капели у Празі, далі було 600 концертів у 17 країнах світу протягом кількох гастрольних років, відгуки політиків, президентів, королів, знаних культурних діячів з усього світу у так званій «Золотій книзі капели», віднайденій в одному з архівів Праги.

 

Українська Республіканська хорова капела, Франція, Париж, 1920р. (диригент О.Кошиць - перший ряд, центр, праворуч)

 

Виїхавши за кордон, Олександр Кошиць вже не зміг повернутися в Україну, оскільки антилюдяна влада безжально спалювала всі культурні мости, які зводились на той час світочами епохи. Звістки про розстріли української інтелігенції красномовно сповіщали про те, яка доля чекає на хористів у разі повернення. Дослідниця згадала і про опрацьовані в архіві листи Кошиця та його дружини Тетяни Георгієвської, в яких українська трагедія знайшла висвітлення.

100 років тому гостро стояло питання відокремлення України від Росії не тільки в політичній площині, а й у культурній. І Україна обрала шлях не «завдяки», а «всупереч». Дипломатична стратегія Симона Петлюри і така ж мудра тактика видатного диригента Олександра Кошиця довели світові, що українська культура має своє глибоке коріння, а колядки, щедрівки, думи, релігійні барокові твори Веделя, Березовського, Бортнянського свідчать про національні джерела, самобутність і відмінність від російської пісенної творчості. Українська республіканська хорова капела (згодом перейменована на Український національний хор у Варшаві) стала «закордонною співочою армією», зброєю якої була пісня. Саме Українська хорова капела під орудою Кошиця вперше виконала славнозвісний «Щедрик», який згодом розлетівся по світу... Європа із захопленням слухала українську музику, створену композиторами Миколою Леонтовичем, Кирилом Стеценком, Миколою Лисенком і самим Олександром Кошицем. Родзинкою виступів і вдалим дипломатичним кроком хористів була традиція виконувати під час концертів не тільки гімн України, а ще й гімн країни, в якій вони виступали. Це був справжній тріумф. Сам Кошиць зауважував: «Я раював від думки, що на мою долю випала честь показати всьому світові душу нашого народу - таку ніжну, таку могутню, таку елементарну, а разом і загадкову, як сама природа».

Завдяки пошуковій діяльності майстерні польсько-українських літературних стосунків, яку очолює В.Соболь, у Варшаві відбувається дослідження та популяризація культурних, історичних надбань України та українців. У науковому доробку авторки понад триста наукових праць, та саме її дванадцій книжці Ołeksandr Koszyc i jego dziennik «Z pieśnią przez świat» пощастило долучитися до шляхетного проекту «Світовий тріумф Щедрика - 100 років культурної дипломатії України», який було створено в січні 2019 р. в Україні. Авторкою і кураторкою проекту виступила науковий співробітник науково-дослідного відділу культурної політики Українського центру культурних досліджень при міністерстві культури України Тіна Пересунько, про діяльність якої в ході мультимедіальної презентації також розповіла пані Валентина.

Професор Тереса Хинчевська-Геннель, шанована в Україні дослідниця, також відзначила вагу наукової архівної праці, результативність наукових контактів колег-однодумців, бо віддавна була знайома з проблематикою книжки, над якою працювала її колега. Завершила своє слово пані професор Хинчевська-Геннель слушним висновком: «Сила шляхетної людської думки не знає кордонів!» . Перший секретар Посольства України в Польщі Наталія Житарюк висловила подяку пані Валентині за таку важливу роботу, спрямовану на опрацювання та оприлюднення щоденників одного з найвизначніших представників української інтелігенції міжвоєнного періоду. Звернувшись до всіх присутніх, пані Наталія процитувала рядки з прочитаного нею нещодавно роману Валерії О'Коннор-Вілінської «На еміграції» про перші закордонні дипломатичні місії УНР, які переконливо засвідчували дивовижну майстерність маестро Кошиця: «...З першими звуками голосів під кермом владної Кошицевої руки ... в душі петербурзької дами з Полтавщини, уродженої Родзянко, забриніли невідомі їй до того струни, але такі щирі й глибокі, що мов би складали її дійсну істоту. Вона слухала зачарована, зі сльозами на очах і сказала собі: та це ж моє прекрасне рідне, це моя власна душа. Вся зала раптом зі скептичними росіянами, була захоплена височиною українського мистецтва. Французи покривали гучними оплесками кожну українську пісню, приймали її як надання. Графиня Ведлен вийшла з концерту іншою, ніж увійшла до нього. Помах чарівної Кошицевої руки розбудив її душу. На другий день вона пішла до української місії і просила зарахувати її до української еміграції, як українську громадявищенку, бо вона тепер має на те не тільки юридичне, а й моральне право» (Валерія О'Коннор-Вілінська, На еміграції.- Видавництво «Світ», Львів 2005, с. 61).

Отже, з легкої руки Видавництва Варшавського Університету вчасно побачила світ книжка Ołeksandr Koszyc i jego dziennik «Z pieśnią przez świat», завдяки якій ознайомитись і вивчити уроки історії, літератури, етнографії, фольклористики мають змогу не тільки українські, а й польські студенти, майбутні історики, дипломати, філологи. А їх, до речі, на заході було чимало. Познайомившись із Томашем з Варшави, студентом факультету україністики Варшавського університету, я запитала: «Що саме зумовило обрання такого фаху?» Його відповідь була простою і водночас парадоксальною: «Цікавлюсь історією України, літературою, бачу багато спільного між нашими народами, а ще - навчаю української мови свою дівчину з Луганська, аби вона розмовляла не тільки російською...».

Зустріч добігала кінця. Завершальним її акордом стали пісні у виконанні студента першого курсу Сергія Підвисоцького на слова Євгена Плужника, Андрія Скрябіна, Володимира Івасюка. До останньої пісні, якою була уславлена «Червона рута», долучились голоси гостей у затишній залі. Слухаючи мелодію, згадала мотто капели «Співаю, отже існую» і піймала себе на думці: як багато ще маємо невідкритих і призабутих сторінок нашої історії та культури. 

 

Юлія Камінська (м. Варшава)