imfe.jpg
  English
.
.

Сайти Інституту

Етнографія
.

| Надрукувати |

З ПОЛЯ ДО МУЗЕЮ:
#передаюавтентикумузею

 

Останнім часом в суспільному дискурсі жваво обговорюється етичність одягання автентичних речей. Чимало публікацій, виступів у засобах масової інформації, постів у соціальних мережах присвячено критиці та навіть засудженню будь-яких форматів демонстрації на людині автентичних традиційних строїв. У таких дискусіях під автентичним вбранням зазвичай розуміють антикварний одяг, виготовлений щонайменше 50 років тому.

У даній замітці ми не вдаємося до полеміки навколо цієї проблематики. Ми звертаємось до колекціонерів традиційного одягу, власників збірок народних строїв, усіх, до кого в силу життєвих обставин потрапили компоненти українського вбрання чи одягу інших етнічних груп, які мешкали на території сучасної України. Всіх, хто має у себе на руках справжні зразки національно маркованого вбрання, яке було у вжитку до незалежності України, чи особливо цінні зразки, виготовлені в наш час, ЗАКЛИКАЄМО БЕЗКОШТОВНО ПЕРЕДАТИ ТАКІ АВТЕНТИЧНІ РЕЧІ ВІДПОВІДНОМУ МУЗЕЮ. В Україні є чимало музеїв, спеціалізованих на вивченні декоративно-прикладного мистецтва чи орієнтованих на збирання пам'яток, пов'язаних з певною місцевістю, тобто таких, що ведуть краєзнавчу науково-пошукову роботу.

На нашу думку, це допоможе зберегти цінні речі належним чином, створить повноцінну інформаційну базу матеріальної культури й дозволить наповнити фонди достатньою кількістю страхових зразків народної ноші (вітається також передача інших цінних предметів народної та професійної культури). На поповнення фондів музеїв не виділяється достатньо коштів, тому саме волонтерський рух здатний надати допомогу в збереженні для майбутніх поколінь артефактів багатої і різноманітної одягової культури.

Ділимося своїм алгоритмом передачі виробів до музею.

1. Необхідно накопичити достовірну інформацію про річ - кому вона належала (ПІБ, рік народження, місце народження), як називалась, на якій території була у вжитку, які функції виконувала, - та зібрати всю додаткову інформацію щодо її побутування.

2. Визначитись із музеєм, якому варто передати зразок. Звертаємо Вашу увагу на потребу в поповненні фондів музеїв-кімнат і музеїв обласного та районного значення (а серед яких є такі, що через кон'юнктурні обставини й русифікацію не досліджували українське народне мистецтво).

3. Прийти до музею, передати речі з ОБОВ'ЯЗКОВИМ ПІДПИСАННЯМ АКТУ ПЕРЕДАЧІ ПРЕДМЕТІВ (ОДИН ПРИМІРНИК ВИДАЄТЬСЯ НА РУКИ ДАРУВАЛЬНИКУ, ТОБТО ВАМ).

4. Сфотографувати передачу предметів і поділитися досвідом своєї доброчинності з іншими під хештегом: #передаюавтентикумузею

25 липня 2019 р. доцент кафедри математики Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидат фізико-математичних наук О. С. Пилявська, М. Ю. Боднарчук і молодший науковий співробітник Інституту мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України (далі - ІМФЕ), кандидат історичних наук М. В. Олійник відвідали Музей шістдесятництва.

 

Доцент Національного університету «Києво-Могилянська академія», кандидат фізико-математичних наук О. С. Пилявська, молодший науковий співробітник ІМФЕ, кандидат історичних наук М. В. Олійник, завідувач Музею шістдесятництва О. О. Лодзинська

 

Метою візиту була передача інформації про п'ятого підписанта «Київського листа» (1968 р.) Віктора Гавриловича Боднарчука (1932-2004).

Усе розпочалося 22 квітня 2016 р., коли етнолог ІМФЕ М.В. Олійник записала інтерв'ю з Галиною Іванівною Проваторовою (1931-2018), яка була дружиною Віктора Гавриловича, та з його невісткою Ольгою Степанівною Пилявською. Вони розповіли про життєві випробування, які розпочалися в родині кандидата фізико-математичних наук, доцента Київського університету імені Тараса Шевченка після підписання листа зі зверненням до радянської влади щодо дотримання демократичних прав у Радянському Союзі. За спогадами М. Білецького, В. Г. Боднарчук, який збирав підписи серед математиків, після розправи з українською інтелігенцію усю вину взяв на себе.

На університетських зборах над В. Г. Боднарчуком влаштували моральну розправу, після чого його було звільнено з роботи. Це суттєво похитнуло здоров'я Віктора Гавриловича, а згодом йому довелося оформити інвалідність. Галина Іванівна підтримувала свого чоловіка протягом усього життя, особливо в складні часи тиску на неї з боку спеціальних органів.

 

Галина Іванівна Проваторова (у свитці чоловіка В. Г. Боднарчука). Фото М. Олійник. 2016 р.

 

Рідні Віктора Гавриловича вирішили передати родинну свитку до Музею шістдесятництва, який знаходиться в місті Києві і є філіалом Музею історії Києва. До музею попередньо зателефонували і узгодили можливість передачі, дату і час візиту. Свитку родині Боднарчуків подарувала відома художниця і модельєр одягу Людмила Миколаївна Семикіна на знак вдячності за допомогу в організації її персональної виставки. Віктор Гаврилович любив вдягати свитку, яка була зручною в користуванні і гарною.

 

М. Ю. Боднарчук (у свитці дідуся В. Г. Боднарчука) та О. С. Пилявська

 

Дякуємо завідувачу Музею шістдесятництва Олені Олександрівні Лодзинській за теплий прийом, цікаву розмову і можливість оглянути експозицію Музею. Виражаємо слова вдячності Ользі Степанівні за цікаве інтерв'ю, записане, коли ще була жива дружина Віктора Гавриловича, а також за можливість зберегти в музеї раритетну річ, яка була частиною побуту української інтелігенції за радянських часів.


Марина Олійник
молодший науковий співробітник,
кандидат історичних наук