imfe.jpg
  English
.
.

Сайти Інституту

Етнографія
.

| Надрукувати |

«Київська коляда» в ефірі радіо «Воскресіння. Живе радіо»

 

14 січня 2020 р. гурт «Київська коляда» у складі Оксани Собко, Катерини Чаплик, яка працює молодшим науковим співробітником в Інституті мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України, Богдани Івахненко, Олександра Кузьменко, Олександра Васяновича був гостем програми «Добра розмова» з ведучою Галиною Бабій. Темою розмови стало відродження традицій Різдвяних Свят у столиці, до якого щороку долучаються учасники гурту.

 

  

 

Запис передачі можна прослухати за посиланням:

http://reradio.com.ua/

Прямий потік: http://liveradio.ab.lviv.ua:8000/live

Мобільний додаток Tunein - tunein.com/embed/player/s275935/

#радіоВоскресіння #ЖивеРадіо #анонс

Власні дні народження ми не святкуємо на сцені, на публіку. Якщо на застіллі з гостями затягнемо «Ой, чий то кінь стоїть» - це буде просто для себе, для душі. Ось так і жива традиція: не відбувається з мікрофонами і на сцені. В живій традиції люди святкують «самі для себе», можна сказати, для душі, хоча для наших предків - це була не просто і не тільки розвага, а й циклічна обрядова обов'язкова етнічна Традиція, що передавалася через покоління і пережила зміни держав, імперій, століть і тисячоліть. Не пережила лише науково-технічного прогресу і терору ХХ століття, який роз'єднав покоління і спосіб їхнього життя - і передача етнічної традиції від батьків дітям ослабла, а в містах практично зникла. Тим більшою радістю сповнюються ті кияни, які люблять традиційні українські народні пісні і обряди, коли зустрічають однодумців, з якими можуть разом перейняти гарну колишню пісню з аудіозапису своєї або не своєї бабусі, влітку відсвяткувати гуртом Івана Купала, навесні поводити кривого танцю і «завити огірочки», покликати веснянками весну, ну, а взимку - звичайно ж, поколядувати на Різдво та пощедрувати на Щедрий Вечір.

Спільнота «Київська Коляда» зібралася вперше на Різдво-2018, вона є своєрідною Школою коляди, яка протягом листопада і грудня навчається, переймає популярні й рідкісні автентичні колядки і щедрівки, Маланкові пісні різних регіонів України, а 7 та 13 січня ввечері має, так би мовити, практику живого колядування і щедрування на вулицях столиці та в метро.

 

  

 

До речі, колядуємо і щедруємо ми разом з церквами візантійського обряду за їх церковним календарем, але, якщо церкви нарешті відважаться змінити календар - будемо колядувати 25 грудня, а щедрувати - 31 грудня, тобто не на Старий Новий рік, а просто на Новий рік.

Ідеєю виникнення такої школи і гурту була популяризація традиції та пошук шляхів імплементації етнічних традицій в умови мегаполісу. Тобто пошук способів, як можна робити в умовах великого міста, серед висотних будинків те, що робили наші бабусі і дідусі в селах.

У складі «Київської Коляди» на сьогодні є дорослі і діти, пенсіонери, студенти - кияни різного віку і професій. Подружжя Катерини і Андрія Чапликів виховує трьох діток, і всі вони колядували минулого Різдва, хоч найменший колядник ще був зовсім маленьким і мав денний сон, школярка Надійка мала свою роль в інтермедії з Козою. Щороку хтось може не прийти через певні обставини, зате приходять нові люди - ті, хто зацікавився сторінкою «Київської Коляди» у фейсбуці.

Немає обмежень, немає кастингу - є лише щире бажання співати, творити, провести Різдвяні свята «драйвово», як зараз кажуть.

У традиційній етнічній культурі колядники приходять в кожну оселю, питають дозволу: «Чи спите чи чуєте, чи вдома ночуєте? Чи колядувати?», співають колядки, сповіщаючи радісну добру новину про народження Христа, віншують добром і гараздом всю родину, а також можуть вшанувати колядкою дівчину, хлопця, а на Київському Поліссі навіть співають «колядку на бджоли». До речі, колядку бджолам та інші колядки «Київська Коляда» переймає з експедиційних записів, слухаючи аудіо та відео, і намагаючись наслідувати якомога точніше ритм і інтонації носіїв, щороку додаючи до репертуару щось нове.

На сьогодні у нашій книжечці-пісеннику більше двадцяти колядок і десять щедрівок. Якщо різдвяна коляда завершується частуванням колядників і побажаннями «на той рік Різдва діждати в добрі та гаразді», то щедрування обов'язково супроводжується ширшим колом побажань процвітання і примноження всього:

«щоб було в ложці, в мисці і в колисці,
щоб корови телились і овечки котились,
щоб у вашій оселі всі кутки були веселі».

На Щедрий Вечір водимо Маланку - перевдягнутого хлопця, і Василя - перевдягнену дівчину. Ця парочка веселить людей, адже Маланка - погана господиня, щоправда, непогано танцює «карапета» та «картоплю» під нашу живу музику: сопілку і бубон. А ще водимо Козу - не просту: «де вона ходить, там жито-пшениця родить».

Коза традиційно вмирає, її намагаються оживити (навколо цього розігрується інтермедія), а тоді Коза оживає. Ймовірно, колись багато сотень чи тисяч років тому вмирання і оживання Кози було чи то мандрівкою у світ предків за їх захистом майбутнього врожаю, чи то уособлювало вмирання і оживання землі, яку маленькі хлопчики на другий день вранці «засівали» на Василя.

Звичай засівання пережив навіть радянські часи і переселення українців в міста, засівають по квартирах і досі, у 21-му столітті.

В інтермедію - довкола оживляння Кози - «Київська Коляда» намагається додавати смішні сцени на актуальні в суспільстві теми. Так, приміром, у січні 2019 року Лікарю, якого викликали до Кози, показували «Угоду Кози з Сіме-е-ейним лікарем», завірену особистим відбитком козячого копита.

Підготовка навіть простеньких сценок потребує злагодженої та дружної співпраці. Ось, скажімо, коли вмираюча Коза падає на холодний засніжений асфальт, треба встигнути підкласти щось вовняне під спинку, бо застудиться поки лежатиме, а славним стрільцям, які «стрелили козу в правоє вушко», треба мати шапки і пістоль, лікарю - білий халат, циганкам - треба мати приголомшливий вигляд у справжніх спідницях і добре підвішені язички, Маланці хтось має подати віника, хтось сито... Це хвилююче, адже ніхто з нас не є артистом, ми всі - люди різних професій, майже ніхто не знає нот, але це цікаво, весело, це захоплені очі тих, кому щедруєш і колядуєш, це враження на цілий рік. Де ми це все робимо? Нас 20-30 осіб, мало яка квартира вмістить, якщо ми прийдемо колядувати, та й не обійдемо ми всіх знайомих киян. Тому саме в умовах столиці запрошуємо всіх господарів приходити до нас: на Софійську або Михайлівську площу Києва, і там в колі рідних, друзів, киян, разом з ними співати, як добре знані колядки, так й рідкісні. Не знаєте або не вмієте, навчимо. Ми завжди роздаємо людям тексти, надруковані на аркушах, щоб співали разом з нами. Навіть, якщо «ведмідь на вухо наступив» - не біда, в гурті підспівувати не страшно, а до кінця колядки прокинеться і відчуття ритму, і слух з «генетичних» глибин. Було б бажання! Адже Традиція має бути живою, теплою, очі в очі, серце до серця. Бо всі ми українці - один великий Рід, одна українська родина.

 

Оксана Собко,
координатор «Київської Коляди»