imfe.jpg
  English
.
.
.

| Надрукувати |

Світлій пам'яті Будника-Будителя

 

Ось уже 20 літ проминуло як невблаганний час забрав від нас Миколу Будника - Панотця Київського кобзарського цеху. Цьогоріч вечори пам'яті відбудуться у місті його останнього спочинку - Ірпені, а також, можливо, у Києві та Харкові, на батьківщині Івана Франка і за кордоном, незважаючи на певне запізнення через пандемічні перепони. Кілька слів про феномен Миколи Будника як світоча й подвижника однієї із найвеличніших епічних традицій світу. Біля 30 років тому на Міжнародній лордівській конференції у Києві, коли будниківський рух тільки розпочинався, вчені-епікознавці з усього світу попри бурхливі дискусії з приводу динаміки згасання думового епосу і достеменності його відтворення в сучасних умовах чомусь говорили не про небезпеку профанації кобзарства як явища колгоспними капелами бандуристів та консерваторськими кафедрами квазікобзарства, а про середовище молодих хлопців, що ходять по Голосіївському лісі і ріжуть сухі дерева на інструменти «незрозумілої» на той час конструкції. Через пару літ, як ті бандури, кобзи і ліри зазвучали - Будника назвали «напівлегендарним»...

А хлопці працювали далі. Організовані Миколою Будником, Київський, Харківський, а, відтак і Львівський лірницький цехи та деякі осередки в Австралії, США і Канаді популяризували інструменти і виконувану на них кобзарську музику по всій Україні і цілому світу. До ірпінського будиночка на вулицю Українську й до Києва почали навідуватись вчені із Франції, Німеччини, Америки, Бельґії, Болгарії, Польщі, Британії. Набирали обертів представлені у книзі герменевтична та структурно-типологічна (парадигматична) методики аналізи думового епосу... і будниківських «Пам'ятниць»! По смерті, після виходу двох аудіоальбомів «Співає бандурист Микола Будник» та «Гей, на Чорному морі» довго точились розмови про необхідність назвати провулок на розі вулиці Української іменем Будника та встановлення меморіальної дошки на будинку. Тепер влада Ірпеня вже взяла під свою опіку садибу будителя нашого часу від перманентних наїздів забудовників. Коштом міста видано другу редакції книги «Микола Будник і кобзарство» (Львів, 2020. 378 с.) Щороку громада шанувальників Будника і його справи ось уже 20 років збирається на вечори Його пам'яті у найвизначніших осередках українства Києва, Харкова, Ірпеня, Львова.

Видатні академіки і професори сьогодні дуже часто відходять у кращий світ непомітно, а стежка до могили Будника із кам'яним козацьким Хрестом на цвинтарі в Ірпені не заростає, «леґенда» шириться і міцніє, в повітрі висить ідея створення Міжнародного Центру епічної культури імені Миколи Будника із так само Міжнародною науковою конференцією у місті останнього його спочинку - Ірпені на Київщині. А, відтак - і, дасть Бог, відкриття меморіальної садиби на «малій» батьківщині - в с. Сколобові, що на Житомирщині. Живий, колись «напівлегендарний» Будник сьогодні став уже справжньою легендою. Бо поки пам'ятають його люди і побратими - справа його теж житиме, а ліри, бандури й відтворені ним за матеріалами М. Лисенка кобзи О. Вересая дзвенітимуть на всю Україну, на весь світ! Легенда про Будника-Будителя втілюється в реальні справи його недовгого, але такого продуктивного і світлого життя. Легенда оживає у його думах, псальмах, історичних піснях, баладах.

Перша редакція книги витримала біля 50-ти презентацій у різних містах Центру і Сходу України. Другу редакцію, цьогоріч висунуту ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України на Міжнародну премію ім. Івана Франка, починаємо презентувати з Ірпеня й, напевне, скеруємо на Захід України, а звідти, можливо, й за кордон. Європа має знати про славетну музичну епіку України.

 

 

Микола Будник був її славним носієм, версифікатором і популяризатором. Ми маємо нести цю естафету далі. Долучаймось до висоти й глибини духу Будника, духу нації української, духу вічності й незнищенності нашої рідної землі! Він не дожив до Революції Гідности, але дуже багато зробив для усвідомлення її необхідності і реалізації... Його думи і його вихованці тримали Сцену і рубали бруківку Майдану, підтримували дух героїв, що фанерними щитами здолали до зубів озброєного ворога. Не маємо права забувати своїх безстрашних Героїв! У книзі описані епізоди, що перегукуються із символікою Майдану - як сам-на-сам із десятком автозаків ОМОНу у 1989 р. Микола вийшов переможцем у Берестечку, перетворивши свою нарацію думи у заборонений владою велелюдний мітинг. Нещодавно директор ДІКЗ «Нагуєвичі» Богдан Лазорак віднайшов у каналах You-Tube фрагмент цього нашого історичного кобзарювання на Козацьких могилах у Пляшевій.

Друга редакція уміщує матеріали про репресії кобзарів і версифікацію думи Будника на цей сюжет у нотній транскрипції із поглибленою аналітикою її структури і змісту. Доторкніться душею до цього болю, вслухайтесь у звуки бандури і голосу Будника і Ви дізнаєтесь - звідкіля береться ота сила його духу і звитяги!

Презентації книги, висунутої цьогоріч на Міжнародну премію ім. Івана Франка, розпочали свою ходу Україною - за Ірпенем прямує Національний університет імені нашого Велета думки і праці у Львові, далі - Переяслав, Чернігів, Садиба Франка у Нагуєвичах, а там і до Євроунії недалеко...

Дуже цікаво, як відгукнеться громадськість Європи на ідею створення Міжнародного Центру музичної епіки ім. М. Будника в Ірпені. Не даймо зачинити героїчний дух Будника в приватних квартирах. Наживо чи онлайн, а слово і наративна декламація, версифікація новоепічних текстів на традиційній думовій музичній основі має лунати в Україні і Європі. Вона здатна пробудити від летаргійного сну навіть безнадійно хвору душу. То ж - "нехай буде так, як у солов'їв: хоч зі ста один зостається, а співає..." (із Думи-версифікації М. Будника "Плач по кобзарях, мученицькою смертю загиблих" - Микола Будник і кобзарство(Львів, 2020. С. 221).

 

Михайло Хай
провідний науковий співробітник,
доктор мистецтвознавства,
професор