Зустріч етнологів ІМФЕ ім. М. Т. Рильського
з україністом Катериною Кожухар із Молдови

 

У рамках відзначення Днів науки в ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України (далі - ІМФЕ) було проведено кілька помітних заходів: наукову сесію та диспут, круглий стіл, презентацію останніх видань. Крім того, протягом травня 2019 року з ґрунтовними доповідями про стан етнологічної науки, зокрема українознавства, за кордоном перед колегами виступали запрошені гості. Про бесіду з доктором габілітованим Петко Христовим з Болгарії повідомлялося раніше. У цій публікації розповімо про хід розмови зі знаним україністом з Республіки Молдова, доктором педагогіки Катериною Сергіївною Кожухар.

Зустріч з дослідницею відбулася 22 травня 2019 р. на засіданні відділу «Український етнологічний центр». Вчена розповіла народознавцям нашої установи про сучасні аспекти життя українців Молдови, про результати наукового вивчення їхньої етнокультурної спадщини, особливості розбудови та функціонування українського шкільництва, механізми збереження рідної мови та ідентичності в умовах діаспори.

 

Виступ доктора педагогіки К.С. Кожухар

 

Катерина Сергіївна разом зі своїм чоловіком, доктором історії Віктором Григоровичем Кожухарем, представляють групу «Етнологія українців» Інституту культурної спадщини Академії наук Республіки Молдова. Вони є учнями видатного вченого, академіка АН Молдови та Вищої школи України Костянтина Федоровича Поповича, який з 1992 року започаткував планомірне вивчення української спільноти в республіці, створивши Відділ історії, культури і мови українців Молдови. Попри інституційні переформатування в організації наукової діяльності та значні скорочення кадрів, що сталися у кінці 1990-х - середині 2000-х років, даний осередок у вигляді дослідницької групи залишається єдиним академічним центром, який акумулює переважну більшість українознавчих досліджень. Віддаючи шану неоціненному внеску свого учителя в розбудову україністики в Молдові як такої, його послідовники проводять з 2012 року регулярні «Міжнародні наукові читання пам'яті академіка Костянтина Поповича», матеріали яких уже вилилися у три збірники із серії «Українсько-молдовські етнокультурні зв'язки».

 

 

Колеги-україністи цікавляться питаннями історії українських сіл у Молдові, діалектними особливостями українських говірок, матеріальною культурою (особливостями господарювання, ремесел і промислів, народного будівництва, традиційної їжі та кухонного начиння), звичаями та традиціями населення (насамперед, календарного та родинного циклів), міжкультурними взаємовпливами за умов проживання українців в іноетнічному середовищі. Задля вивчення такого широкого кола наукових проблем дослідники здійснюють активну польову експедиційну діяльність, на даний час зібравши цінну інформацію у 44-х українських селах Молдови.

Відзначимо, що подружжя Кожухарів досить давно і плідно співпрацює з ІМФЕ: регулярно бере участь в організованих установою міжнародних конференціях та конгресах, друкується на сторінках наших часописів. Зараз, власне, вони є співупорядниками нового видання Інституту - першої частини корпусу фольклорно-етнографічних матеріалів «Українці зарубіжжя», де оформлюють текстовий та ілюстративний розділи «Українці Республіки Молдова».

Катерина Кожухар відзначила, що за переписом 2004 року у Республіці Молдова проживає понад 400 тисяч українців (з урахуванням лівобережних територій, що нині у складі самопроголошеного Придністров'я). Тобто, вони складають другий за чисельністю етнос після титульного. На момент здобуття незалежності Молдови їх було понад 600 тисяч, і таке скорочення, на жаль, стало наслідком активних міграційних хвиль останнього часу.

Взагалі, український етнос на теренах Пруто-Дністровського межиріччя пройшов тривалий час свого формування. Східнослов'янські племена уличів та тиверців з'явилися там ще у Х-ХІІ століттях, відповідно до даних давньоруських літописів. Найперші письмові відомості (поземельні грамоти, акти канцелярії) про власне українські села регіону з'являються у ХIV-XV ст. У той час навіть офіційне діловодство та церковне богослужіння Молдовського князівства велося руською (староукраїнською) мовою. Тоді ж чимало українців переселялося з теренів Польського королівства. У XVІ ст. активні хвилі міграцій до Молдови спостерігалися з земель українського Поділля, у XVІІІ ст. з Буковини, Катеринославщини, на початку ХІХ ст. - з Херсонської губернії.

 

К.С. Кожухар інформує колег про етнокультурні реалії життя українців Молдови

 

Дослідниця слушно зазначила, що українці Молдови, століттями проживаючи в умовах іноетнічного оточення, законсервували багато рис своєї мови та культури, зберегли давній український етнонім «русини», «руські люди». Проте, на жаль, ця самоназва нині стала об'єктом псевдонаукових спекуляцій у середовищі «діячів» так званого політичного русинства, які штучно намагаються обґрунтувати окремішність етносу русинів, нівелюючи об'єктивну приналежність носіїв цього етноніму до українського народу.

Тривала відособленість українців Пруто-Дністровського межиріччя від своєї материнської культури помітно позначилася на їхній ідентичності. Владні адміністрації, що управляли Бессарабією упродовж ХІХ - ХХ століть (російські імперські установи, румунські королівські власті, радянські органи управління), навмисне ігнорували другий за чисельністю та давно закорінений там народ українців, прививаючи йому почуття меншовартості, накидаючи «відрубну» локальну мовну ідентифікацію: «ми «хохли», «в нас «тецканська», «голянська», «данульська» мова» тощо. Період остаточного національного усвідомлення у середовищі українців Молдови настав аж на рубежі 1980-1990-х років.

Зі здобуттям незалежності Молдови українці республіки розгорнули активний громадський рух, створили кілька освітньо-культурних товариств. Найбільш потужним є Товариство української культури, зусиллями якого розпочато розбудову шкільництва рідною мовою, відновлено храм Рівноапостольного Святого князя Володимира у м. Кишиневі. Ще однією організацією, що дбає про культурний розвиток українців Молдови, є Українська громада. У її символіці, наприклад, поєднані державний молдовський прапор із впізнаваними маркерами українства (лелеками, тризубом, жовто-блакитним стягом). Активну громадську роботу у Молдові також провадять «Благодійний фонд українських художників і народних майстрів "Відродження"», «Жіноча громада українок Молдови», «Українська громада ім. П. Могили», «Асоціація "Рідний край"» - усього 8 організацій республіканського масштабу, а також осередки у містах.

З початку 1990-х років постала потреба у розбудові українського шкільництва в Республіці Молдова. Катерина Сергіївна, будучи активним учасником цього процесу, згадує, що то був час «дикого степу», коли потрібно було з нуля розпочинати підготовку курикулумів, підручників та посібників з української мови та літератури, впроваджувати у школах курс «Історія, культура і традиції українського народу», розробляти стандарти, тестові завдання для оцінки знань, умінь та навичок учнів, організовувати атестаційні комісії тощо. Укладачі навчально-методичної бази для середньої школи орієнтувалися на те, що українська мова в українських селах Молдови буде не тільки викладатися як предмет, а й буде мовою навчання.

У 1990-2000-х років мережа українських навчальних закладів на обох берегах Дністра була значною, охоплюючи 71 школу (56 - на території власне правобережжя Дністра). На превеликий жаль, внаслідок здійсненої оптимізації системи освіти у 2010-х роках кількість українських шкіл скоротилася до 22. Заклади з українською мовою викладання (наприклад, Унгурська гімназія ім. О. Кобилянської, Теоретичний ліцей ім. К. Поповича у с. Нагоряни) після 2017 року перейшли на російську мову.

Змін та перетрубацій зазнала і ланка вищої освіти для українців республіки. Було перепрофільовано Липканський педагогічний коледж, який готував вихователів дитсадків; на центр славістики переформатовано кафедру української мови та літератури у Бельцькому педагогічному університеті ім. А. Руссо. Вузівська освіта для українців збереглася на території самопроголошеного Придністров'я, де в державному університеті імені Тараса Шевченка діє кафедра української мови, а також підготовка вчителів початкових класів з української мови на факультеті педагогіки та психології. Між Республікою Молдова та Україною тривалий час діє угода про обмін студентами. До середини 2010-х років для отримання вищої освіти у вузах України виділялося 200 місць (100 для українців правого берега Дністра і 100 для лівого). Проте, у 2018 році кількість цих вакансій суттєво скоротилася - до 28. Таким чином, розбудована на початках незалежності мережа освіти для українців Молдови, про що сумно констатувати, нині істотно згортається.

 

Обговорення доповіді К.С. Кожухар

 

Значною підтримкою для української спільноти є засоби масової інформації. З метою ознайомлення з громадськими подіями, знаковими датами, історією, звичаями, мовою та культурою українців республіки Катерина Сергіївна та Віктор Григорович Кожухарі випускають щотижневий 40-хвилинний радіожурнал «Renaştere-Відродження» на Національному радіо Молдови. Задля змістового наповнення ефіру двічі у квартал дослідники виїжджають у «поле», записуючи і демонструючи слухачам неповторні зразки українського фольклору та усних розповідей рідною говіркою респондентів. Також на Національному телебаченні Молдови для українців раз на два тижні виходить спеціальна телепрограма «Світанок», що теж сприяє інформуванню та консолідації громади.

Цікава доповідь Катерини Сергіївни викликала жваве обговорення в середовищі колег-етнологів. Ґрунтовні відповіді від дослідниці на свої запитання отримали академік НАН України Г.А. Скрипник (про частку староукраїнізмів у мові титульного етносу Молдови), провідні наукові співробітники д. і. н. В.К. Борисенко (щодо стратегії інтеграції національних меншин в молдовський соціум), к. і .н. Г. Б. Бондаренко (про конфесійні пріоритети українців), старші наукові співробітники к. і .н. Л.Г. Пономар (щодо діалектологічних досліджень українських говірок) та к. і .н. Л.Г. Боса (про українську громаду у самопроголошеному Придністров'ї).

Підсумовуючи результати зустрічі, директор ІМФЕ, академік НАН України Г.А. Скрипник подякувала К.С. Кожухар за багаторічну плідну співпрацю та активну діяльність у царині вивчення української громади у Молдові, збереження та популяризацію її етнокультурної спадщини, забезпечення наукових основ викладання народознавчих курсів у школах, де навчаються українські діти. Колектив етнологів, щиро зацікавившись історією та культурою нашої діаспори в республіці, подав пропозицію щодо проведення спільних з колегою наукових експедицій. Директор установи висловила вдячність за цінні видання Інституту культурної спадщини АН Республіки Молдова, привезені пані Катериною для бібліотеки Інституту, та навзамін подарувала бібліотеці групи «Етнологія українців» чимало наших фундаментальних праць ІМФЕ.

 

Олександр Головко
молодший науковий співробітник