imfe.jpg
  English
.
.
.

МИКОЛА МАКСИМОВИЧ ГОРДІЙЧУК

(09.05.1919 - 03.01.1995)

 

Микола Максимович Гордійчук  видатний український учений-музикознавець, що мав принциповий україністичний світогляд, доктор мистецтвознавства, професор, член Національної спілки композиторів України. Упродовж тривалого часу працюючи завідувачем відділу музикознавства Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, М. Гордійчук спрямовував його діяльність на дослідження найважливіших тем і проблем національної музичної культури, концептуальність в осмисленні останньої як суб'єкта європейського культурного контексту, всебічну підтримку талановитих українських композиторів і музикознавців, популяризацію їхніх творчих досягнень.

Україністичні позиції М. Гордійчука, почавши формуватись ще в дитячі роки, у подальшому міцніли й поглиблювалися на шляхах Другої світової війни, учасником якої він був, під час навчання в Київській консерваторії, праці в академічному Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії імені М. Рильського (нині  Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України), самостійної наукової роботи, зокрема опрацювання архіву М. Грінченка. Не випадково М. Гордійчук став спадкоємцем багатьох ідей свого видатного попередника. 

М. Гордійчук володів енциклопедичними знаннями у сфері вітчизняної музичної культури, він належав до когорти тих музикознавців, які зробили особливо помітний внесок у розробку джерельної бази музичного українознавства. У його працях, присвячених, зокрема, національній симфонічній музиці, дослідженню творчості М. Лисенка, М. Леонтовича, П. Козицького, композиторів наступних поколінь, опрацьовано неабиякий фактичний матеріал.

У процесі формування джерельних підвалин музичного українознавства помітною є роль М. Гордійчука у становленні історичного музикознавства як багатопрофільної галузі, що, крім власне історії музики, включає також різною мірою розвинені джерелознавство, текстологію, палеографію, археографію, бібліографію, нотографію, епістологію тощо.

Праці М. Гордійчука також належать до тих, які безпосередньо підготували докорінні концепційні зміни в українському музикознавстві кінця ХХ ст. У своїх розвідках М. Гордійчук висвітлив питання впливу українського музичного матеріалу на творчість російських композиторів, спорідненості принципів художнього мислення М. Леонтовича й західноєвропейських композиторів-симфоністів, оригінальності української музики в слов'янському контексті. Показовим є й вибір Миколою Максимовичем об'єктів своїх досліджень, зокрема української симфонічної музики, творчості М. Лисенка, з вивченням яких у подальшому пов'язані не лише масштабні, але й пріоритетні наукові напрями. Цікаві й деякі психологічні риси наукової діяльності М. Гордійчука, нерозривність у ній суто наукових завдань і подвижницького пафосу в ім'я розвитку української музичної культури, взаємопроникнення в ній Логоса й Етоса. Уже згадувані концепційні засади досліджень ученого поєднані з виявами екстравертивності його особистості  щирим уболіванням за долю всього цінного в національній музичній культурі. Зв'язки М.Гордійчука з українським історичним музикознавством на зламі ХХ-ХХI ст. не обмежуються його особистим творчим доробком. Не меншою мірою ці зв'язки розкрилися в діяльності М. Гордійчука  організатора наукового процесу, у якій особливо масштабно виявилося його значення для сучасної національної музикознавчої науки в цілому. Властива його світоглядним і науковим позиціям україністична спрямованість, здатність передбачати перспективи розвитку зазначеної наукової галузі відбилися в дисертаційних працях, а отже, і в інших наукових розробках, інших галузях творчої діяльності його вихованців.

І музична регіоналістика, і дослідження міжнародних зв'язків української музичної культури, і наукознавча проблематика, що в 1970-1980-х рр. не входили до кола найактуальніших, тепер належать до пріоритетних. Усе це свідчить про те, що діяльність Гордійчука  вихователя наукових кадрів музикознавців  уже в 1970-1980-х рр. мала помітне значення для підготовки фахівців з проблематики, що набула актуальності лише сьогодні. Важко переоцінити значення для сучасної української музикознавчої науки діяльності М. Гордійчука  керівника відділу музикознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. У зв'язку з цим зазначимо, що в 1960-1980-х рр. українська музикознавча наука інтенсивно зростала не лише завдяки розширенню її проблемно-тематичного кола, засвоєнню нових методів і підходів, а й завдяки підвищенню кваліфікації кадрів музикознавців, переважну більшість докторів наук, теми дисертацій яких стосувалися історії української музики, було зосереджено у відділі музикознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України, у чому, безумовно,  велика заслуга Миколи Максимовича як керівника відділу. За період його праці у відділі музикознавства, зокрема на посаді завідувача, співробітники відділу (за участю М.Гордійчука як фахового редактора, рецензента, порадника) створили основний у другій половині ХХ ст. масив фундаментальних наукових досліджень з проблем історії української музики, завдяки яким цей відділ став провідним центром наукової музичної україністики, відомим не лише в Україні, а й далеко за її межами. Водночас без ґрунтовного вивчення в цих розробках історії української музичної культури на сучасному етапі був би неможливим синтез історичного музикознавства з культурологією, філософією, іншими галузями знання, завдяки яким ця дисципліна виступає тепер як чутливий резонатор найхарактерніших тенденцій еволюції наукового знання, духовної національної та європейської культури.

Своєрідною кульмінацією науково-творчого шляху М. Гордійчука стало започаткування ним і часткове здійснення під його керівництвом наукового проекту, що досі залишається найфундаментальнішим в українському історичному музикознавстві. Ідеться про багатотомну «Історію української музики», яку підготували співробітники відділу. Крім того, емпірична база цього видання стала основою іншого багатотомного наукового проекту  «Української музичної енциклопедії», що здійснюється співробітниками відділу музикознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України також уперше в Україні.

На межі ХХ-ХХI ст. на теренах музикознавства в різних містах та інституціях України працюють вихованці М. Гордійчука, зокрема у відділі музикознавства ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України. Під керівництвом М. Гордійчука було підготовлено й захищено 48 кандидатських і докторських дисертацій. У зазначеному контексті наукова діяльність М. Гордійчука відіграла непересічну роль у продовженні закладених ще в першій третині ХХ ст. традицій, набула фундаментального значення у створенні згаданої музикознавчої школи, а відтак  кадрового потенціалу і безпосередньо пов'язаного з ним фахового рівня музичного українознавства другої половини ХХ  початку ХХI ст. Творчі здобутки Гордійчука-вченого, очевидно, ще тривалий час зберігатимуть актуальність у контексті традицій, у становлення яких він зробив вагомий внесок як видатний український музикознавець, подвижник національної музичної культури.

 

О. Немкович