АНТОН ІВАНОВИЧ МУХА

(06.01.1928 - 19.07.2008)

Антон Іванович Муха — видатний український учений-музикознавець, композитор, педагог, публіцист та громадський діяч.

Народився він на далекому Алтаї в сім'ї українських селян-трудівників, які подалися до Сибіру шукати кращої долі. Там, у чужому краю, пройшли дитячі роки, там він пішов до школи, зацікавився літературою, музикою, грою в шахи, самотужки навчився грати на гармонії, уперше зіштовхнувся із суворими реаліями життя. На початку 1941 р. його численна родина повернулася в рідне українське Білопілля, проте розпочалася війна. Попри всі труднощі Антон Іванович прагнув до знань — він поступово вивчив ноти, почав грати на акордеоні та фортепіано, став музикантом шкільного оркестру, брав участь в обласних та республіканських олімпіадах. У 1947 р. його зарахували на перший курс композиторського факультету Київської консерваторії (навчався у М. Вілінського, Б. Лятошинського, Ф. Аерової, Р. Круглої). Завдяки самовідданості й величезному творчому запалові, долаючи голод і холод, перемагаючи життєві незгоди, А. Муха в 1952 р. закінчив консерваторію з відзнакою. Його дипломною роботою став концерт для скрипки з оркестром. Уже на студентській лаві Антон Іванович пробував свої сили в музикознавчій роботі й регулярно відвідував студентське наукове товариство. А підсумком його аспірантського курсу стали чотиричастинна симфонія та дисертаційна праця «До питання про програмність у музиці». Від 1956 р. Антон Іванович Муха — музичний редактор молодої Київської студії телебачення. У 1958 р. талановитого композитора було обрано старшим референтом Спілки композиторів України (в 1959 р. його прийняли до її складу). Серед творчого доробку: твори для симфонічного та оркестру народних інструментів, балетні й танцювальні композиції, інструментальні мініатюри, опрацювання народних пісень, музика до театральних вистав, радіо- й телепередач, кінофільмів і мультфільмів, твори педагогічного репертуару, а також музикознавчі дослідження. У 1962 р. А. Муха став молодшим науковим співробітником відділу музики і театру Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (нині — Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України), де в 1966 р. захистив оновлену й значно розширену дисертацію. Увесь подальший життєвий і творчий шлях Антона Івановича був пов'язаний із цією науковою установою, якій він віддав понад половину свого життя (у 1973 р. став старшим науковим співробітником, 1982 — доктором мистецтвознавства, 1991 — провідним науковим співробітником). Від 1993-го він — професор, а впродовж 2000-2004 р. очолював роботу відділу музикознавства, згодом — був професором-консультантом і одним з основних авторів усіх планових тем та видань, здійснюваних відділом музикознавства, членом спеціалізованих учених рад для захисту дисертацій. У стінах рідного Інституту А. Муха випустив у світ усі свої відомі книги — «Принцип програмності в музиці» (1966), «Симфонічний оркестр і його інструменти» (1967), «Музиканти сміються» (1968, 1969, 1970, 1972), чотири видання довідника про членів Спілки композиторів України (1968, 1973, 1978, 1984), «Весёлый камертон» (1975, 1976, 1981), «Процесс композиторского творчества» (1979), «Країна симфонія» (1988), «Композитори світу в їх зв'язках з Україною» (2000), «Композитори України та української діаспори» (2004). Він був одним з авторів та редактором багатотомної академічної «Історії української музики» й «Української музичної енциклопедії». За багаторічну й плідну працю його було вшановано Премією ім. М. В. Лисенка, нагороджено медалями й відзнаками. Численні статті Антона Івановича було надруковано в колективних монографіях і наукових збірниках, у довідково-енциклопедичних і словникових виданнях, газетах і журналах, альманахах і календарях, нотних виданнях. У стінах Академії наук України А. Муха створив справжню наукову школу сучасного музикознавства — він був науковим керівником семи кандидатських та науковим консультантом двох докторських дисертацій. Слово Антона Івановича завжди мало велику вагу в музичному співтоваристві, тому й не дивно, що він виступив опонентом на захистах 59 дисертацій, був рецензентом семи десятків наукових праць, передусім дисертаційних, підготував відгуки на понад три десятки авторефератів дисертацій, прорецензував 19 наукових книг, був науковим редактором десяти книжкових видань... Коло його наукових інтересів було справді величезним і всеосяжним, а всі його починання були успішними й плідними.

Б. Сюта