Міжнародні славістичні конференції у вересні - листопаді 2016 р. 

Без перебільшення «ужинковою» видалася цьогорічна осінь для славістики, зокрема фольклористики. Відчувається, що із наближенням чергового ХVІ Міжнародного з'їзду славістів, який має відбутися в 2018 р. у Белграді (Сербія), відчутнішою та результативнішою стає наукова діяльність у межах окремих країн, активізуються міжнародні наукові контакти в цілому. Зупинимося на деяких із них, у яких довелося брати участь.

15-18 вересня 2016 р. у Белграді (Сербія) відбулася 46 Міжнародна славістична конференція «У дні Вука Караджича», яку традиційно в середині вересня проводить Міжнародний славістичний центр і філологічний факультет Белградського університету за підтримки Міністерства освіти, науки і технологічного розвитку Республіки Сербії. Конференція, у якій взяли участь науковці Сербії, представники провідних наукових установ та університетів Європи ще раз засвідчила високий науковий рівень та широке інтердисциплінарне значення сучасної славістики, зокрема сербістики, її роль у сучасному гуманітарному просторі Європи.

Як і кожного року, для обговорення було висунуто декілька лінгвістичних, літературознавчих та культурологічних проблем, зокрема, з лінгвістики - проблеми граматичної будови мови, вплив глобалізації на її структуру; з літературознавства - теми есе та есеїстки, а також форм оповіді. Крім того, кожна з тем мала вужчі підтеми, зокрема: словотвір сербської мови у синхронній та діахронній перспективі; питання мовної норми і стабільності в контексті релевантних суспільних чинників в умовах глобалізаційного впливу; жанрово-тематичні особливості та форми (філософські, естетичні, моральні, соціально-політичні тощо) жанру есе у сербській літературі; інтертекстуальні зв'язки сербської есеїстки з європейською традицією та з сучасними мас-медіа; особливості оповіді у різні періоди розвитку сербської літератури (усна народна творчість, середньовічна література, ренесансна та барокова літератури, література ХУІІІ-ХХІ ст.), форми оповіді у різних літературних жанрах (епіка, роман, оповідання, дорожні нотатки, мемуари тощо), модерна наратологія та її статус, а також можливості застосування для тлумачення сербської прози та актуальність теоретичних положень Р. Барта. Попри конкретне спрямування на аналіз у першу чергу сербського матеріалу, широта та комплексність винесених питань надавали можливість зацікавленого всебічного обговорення питань фахівцями різного профілю, із залученням широкого компаративного матеріалу із власної національної - мовної, літературної, фольклорної, а також наукової традиції.

Не маючи можливості докладно зупинятися на висвітленні усіх доповідей, що були виголошені на трьох секціях (інколи і більше, бо виокремлювалися підсекції) упродовж трьох днів роботи конференції, звернемося насамперед до доповідей із фольклористики та тих, які прозвучали на пленарному засіданні. Варто зазначити, що, як і завжди, ще до початку роботи конференції учасники отримують не лише програму, разом зі збірником тез доповідей, але й збірник попередньої минулорічної конференції «У дні Вука Караджича» у двох томах (мовознавство і літературознавство та фольклористика).

На пленарному засіданні, що проходило під головуванням декана філологічного факультету проф. Александри Вранеш, було заслухано три доповіді. Цього року організатори конференції (зокрема Голова Міжнародного славістичного центру проф. Драгана Мршевич-Радович та її заступник, Голова Міжнародного комітету славістів проф. Бошко Сувайджич) розширили свідомо тематичні межи пленарного засіждання, запросивши взяти участь відомих науковців-славістів О.О. Лукашанца (Мінськ, Білорусь) та Петера Женюха (Братислава, Словаччина) поділитися досвідом із організації попереднього з'їзду славістів у Мінську у 2013 р. Доповіді було виголошено відповідно російською та словацькою мовами із паралельним перекладом сербською, яка є єдиною робочою мовою конференції.

У доповіді О. О. Лукашанца «Організація ХУ Міжнародного з'їзду славістів у Мінську: результати і перспективи світової славістики» йшлося про організаційні та наукові передумови проведення ХУ з'їзду у Мінську у 2013 р. та актуальні тенденції розвитку славістики, про роль міжнародних з'їздів для розвитку славістичних досліджень у ХХІ ст. Особливо було наголошено на проблемах сучасної славістичної взаємодії, а також на необхідності збереження слов'янської національної специфіки та культурно-мовної ідентичності в умовах слов'янського та неслов'янського оточення. Тему Міжнародного комітету славістів продовжив П. Женюх у доповіді «Комісії при Міжнародному комітеті славістів - заснування та діяльність», у якій докладно зупинився на ролі і багатогранній діяльності 39-и комісій, що працюють (з 1958 р.) при МКС, який об'єднує на сьогодні 42-і країни. Саме на рівні комісії, підкреслив доповідач, унаочнюються конкретні результати науково-дослідної роботи національних славістичних комітетів. Третю доповідь - Бояни Стоянович-Пантович (Нові Сад, Сербія) «Есе Йована Христича як наратив (на прикладі збірки "Тераса над двома морями") було присвячено жанру есе, котрий (за визначенням Й. Христича), є «квінтесенцією усієї літератури», висуваючи не лише найсуттєвіші питання існування людини та її долі, але й взагалі питання культурної та національної ідентичності. Саме у жанру есе у сучасній літературі тематизується проблематика літературознавчої критики, що свідчить також про синтетичність та всеохопність есеїстки як літературної форми.

Стосовно доповідей з фольклористики варто зазначити, що їх (як і у попередні роки) було включено до запропонованих для обговорення загальних проблем, чим спрямовується увага на комплексне дослідження, відтак окремої секції з фольклористики не було. Разом із тим у межах обговорення заявлених тем, зокрема з проблем наратології та її сучасного теоретичного дискурсу, прозвучало чимало доповідей фольклорної тематики.

Данієла Петкович (Белград) у доповіді «Наративні техніки епічного співця» розглянула крізь призму класичних теорій та сучасних наратологічних досліджень роль епічного співця, із притаманним йому особистісним поглядом та технікою епічного викладу. Доповідачка дійшла висновку щодо імпровізаційного характеру епічної нарації, котра, попри залежність від загального епічного фонду та використання співцем типових епічних моделей, відбувається відповідно до певного сюжетного типу, виконавської майстерності та аудиторії, а відтак нерідко передає індивідуальні стильові особливості оповіді.

Жанр легендарної оповіді розглянула у своєму виступі «Легенди про святих та героїв у оповідній традиції Косова і Метохії» відома дослідниця, професор університету у Косовській Митровиці (Сербія) Валентина Питулич, яка вже багато років збирає і вивчає фольклор Півдня Сербії.

Зрозуміло, що досвід епічної нарації, котрий мав безпосередній вплив на творчість багатьох письменників Сербії минулого і сучасного, також став предметом уваги багатьох доповідачів у контексті дослідження фольклорно-літературних зв'язків. Зокрема, «енциклопедична модель» сербського роману другої половини ХХ ст. (Д.Киш, В. Десниця, М. Павич) безпосередньо ґрунтується, як зауважив Миломир Гаврилович (Белград, Сербія), на наративній структурі культурологічного та традиційного дискурсу. Міжжанрові взаємовпливи також привернули увагу і були предметом обговорення у доповідях: Саши Кнежевича (Пале, Республіка Сербська) «Передмова як жанр есе», де йшлося про передмови та післямови до збірників та антологій народно-поетичної творчості як важливий етап у розвитку есеїстки; Бранка Брджанина (Пале, Республіка Сербська) «Фольклорний театр у сербів і есе Л. Костича "Народне акторство"», Тамари Груїч (Кикинда, Сербія), яка представила погляди на фольклор одного з засновників есеїстки, представника романтичної школи сербської літератури Лази Костича.

У контроверсійній доповіді Предрага Мирчетича (Белград) «Оповідаю тобі оповідь: чарівний меч народної творчості» йшлося про жанрову взаємодію та взаємовпливи різних мистецьких і творчих моделей, зокрема художньої літератури, кіномистецтва та фольклору. Розглянувши на прикладі кінофільму «Чарівний меч» (1950) режисера Воїслава Нановича теоретичні положення Сеймура Четмена про кінофільм як форму нарації, доповідач обґрунтував свій погляд на джерела фільму як на ідентифікацію народної оповіді, обраної режисером з метою конструювання власної, а також мистецької фабули, прослідкувавши відмінність між народною оповіддю, літературною нарацією та кіно-наративом.

Оксана Микитенко (Київ, Україна) торкнулася у своєму виступі «Простонародна оповідь про Вука Караджича (Андрій Веретельник і його "Оповідання про Вука Караджича", 1906)» малодослідженої проблеми «література для народу», прикладом якої стала видана на початку ХХ ст. брошура українського фольклориста і етнографа про реформатора сербської мови і сербської освіти.

Зазначимо, що на конференції з кожним роком все активнішим стає звернення до фольклорної тематики (в широкому розумінні), котра, в свою чергу, здобуває статус комунікативного тексту у межах широкого теоретичного дискурсу та інтердисциплінарного аналізу - як у лінгвістичному, так і літературознавчому та культурологічному висвітленні. Серед таких назвемо доповіді: Олівери Радулович (Нові Сад, Сербія) «Біблія - духовна вертикаль у розвитку сербського есе»; Горана Раїчевича (Нові Сад, Сербія) «Мова, особа, ідеологія: есе Радомира Константиновича про поезію сербського модерну»; Сеада Поробича (Гамбург, Німеччина) «Оповідь і переповідання як мовна дія у романах Меши Селимовича»; Бранимира Човича (Баня Лука, Республіка Сербська) «Картина ‘іншого' і наративні стратегії у "Травницькій хрониці" І. Андрича і "Тихому Доні" М. Шолохова»; Бошка Сувайджича (Белград, Сербія) «Покращення невидимого у Драшка Реджепа - агіографія про Мирослава Антича»; Марії Рита-Лето (К'єти-Пескара, Італія) «Слова і картини: родинна історія у графічному романі "Батьківщина" Ніни Бунєвац»; Магделени Богуславської (Варшава, Польща) «Естетичний досвід і стан суб'єкта у світі постійної змінності»; Драгани Кекез (Белград, Сербія) «Лексема звичай у сербській мові (у порівнянні з російською)» Весни Половини (Белград, Сербія) «Поняття і риси наративу у лінгвістичній типології тексту»; Іліяни Чутури (Ягодина, Сербія) «Вплив глобалізації на комунікативний дискурс привітання»; Джорджа Оташевича (Белград, Сербія) «Мова сербської комерційної реклами в епоху глобалізації» та ін.

За традицією учасники конференції взяли участь у заходах з нагоди відзначення річниці від дня народження Вука Караджича, які щороку урочисто відбувається у його рідному селі Тршичі (Сербія).

30 вересня - 2 жовтня 2016 р. у Софії в Інституті етнології і фольклористики з Етнографічним музеєм БАН відбулася міжнародна конференція «Нові аспекти у концепціях щодо охорони культурної спадщини: теоретичні узагальнення та практичні рішення», присвячена 60-річчю членства Болгарії у ЮНЕСКО.

Зауважимо, що Болгарія однією з перших ухвалила Національний реєстр з нематеріальної культурної спадщини, що стало імпульсом для створення у 2006 р. відповідної Національної ради, якою координувалася діяльність у межах країни. Наприкінці 2007 р. розпочалася масштабна Національна програма «Живі людські скарби - Болгарія» (Живи човешки съкровища - България) і було висунуто п'ять перших номінантів, котрі включено до Репрезентативного списку нематеріальної культурної спадщини, а також розроблено перелік елементів культурної спадщини країни, які потребують нагальної підтримки. Подією міжнародного значення стало створення у лютому 2012 р. першого в Європі Регіонального центру (охоплює своєю діяльністю Південно-Східну Європу) з нематеріальної культурної спадщини, що діє при ЮНЕСКО. Тоді ж при Інституті етнології і фольклористики з Етнографічним музеєм БАН було організовано Національний центр, а в місцях побутування культурних явищ міжнародного масштабу («Бистрицькі баби» та «нестинари») відкрито локальні центри з нематеріальної культурної спадщини.
Конференцію було організовано у співробітництві з болгарським Національним комітетом ICOMOS під патронатом та за підтримки Національної комісії Болгарії у справах ЮНЕСКО. Зініційований колишнім директором Інституту фольклору БАН, екс-віце міністром культури Болгарії, експертом ЮНЕСКО з питань збереження нематеріальної культурної спадщини, професором, доктором мистецтвознавства Мілою Сантовою, цей важливий міжнародний захід набув ще більшого резонансу, оскільки його проведення збігалося з відзначенням 110-ї річниці заснування Національного етнографічного музею в Софії - події, що перебуває під особистою увагою Президента Республіки Болгарії. Саме під час роботи конференції в окремих залах Етнографічного музею проходила виставка болгарського художньо-ужиткового мистецтва ХХ ст.

Конференція, яка відбувалася у самому центрі Софії у старовинному палаці, в якому розміщується Інститут етнології і фольклористики з Етнографічним музеєм БАН, була досить камерною - як за кількістю учасників, так і за характером авторитетного фахового представництва. На ній зібралися колеги-однодумці - науковці, музейні працівники, діячі культури, які мають чималий практичний досвід у справі захисту і збереження культурної спадщини.

На відкритті із привітаннями виступили: Головний секретар Національної комісії Болгарії у справах ЮНЕСКО п. Марія Донска, директор Інституту етнології і фольклористики з Етнографічним музеєм БАН др. Петко Христов, Голова болгарського комітету ICOMOS Стефан Белишки.

Відкриття конференції «Нові аспекти у концепціях щодо охорони культурної спадщини: теоретичні узагальнення та практичні рішення», присвяченої 60-річчю членства Болгарії у ЮНЕСКО ( м. Софія ) 30 вересня 2016 р. Виступає завідувач відділу візуальної антропології Інституту етнології і фольклористики з Етнографічним музеєм БАН, доктор мистецтвознавства Міла Сантова, члени президії (зліва направо): Головний секретар Національної комісії Болгарії у справах ЮНЕСКО п. Марія Донска; Голова болгарського комітету ICOMOS Стефан Белишки; директор Інституту етнології і фольклористики з Етнографічним музеєм БАН др. Петко Христов; чл.-кореспондент БАН Елка Бакалова.

На пленарному засіданні було представлено дві доповіді: «Доля нерухомої культурної спадщини під час війни та місія ЮНЕСКО. Православні монастирі у Косовому», яку виголосила чл.-кор. БАН Елка Бакалова (Софія, Болгарія). Доповідач розповіла про роль міжнародної спільноти у збереженні пам'яток середньовічної культури на території Косова. Доповідь «Заклики секретаріату... Збереження нематеріальної культурної спадщини сьогодні: синергії, гармонія, сталий розвиток» представила проф. доктор мистецтвознавства Міла Сантова, яка зупинилася на термінологічних аспектах (матеріальна/нематеріальна спадщина та принципи "автентичності/сталого розвитку", "захист", protection та "охорона", safeguarding) та наголосила на ролі Конвенцій ЮНЕСКО (1972, 2003, 2005) у справі захисту культурної спадщини. Застосування міжнародних документів, важливе як з боку інтерпретації та імплементації на національному або регіональному рівні, має базуватися на належному теоретичному обґрунтуванні та практичному досвіді, підкреслила доповідач.

Обговорення (робочими мовами були болгарська і англійська), в якому взяли участь етнологи, фольклористи, лінгвісти, мистецтвознавці, культурологи, архітектори, працівники бібліотек і музеїв, проходило у двох площинах - теоретичному і практичному. Упродовж трьох днів роботи конференції прозвучало багато цікавих доповідей і виступів, відбулися жваві дискусії, було висловлено чимало важливих і нагальних пропозицій з проблем збереження і захисту культурної (у тому числі природної, історичної, урбаністичної) спадщини. Актуальні проблеми порушили у своїх доповідях: Красимира Вачева (Варна, Софія) «Актуальний стан теоретичної та практичної підготовки архітекторів з метою збереження археологічної спадщини Болгарії»; Ірена Бокова (Софія, Болгарія) «Культурний пейзаж - теоретичне обґрунтування та політичне використання»; Теодора Конах (Краків, Польща) «Захист нематеріальної культурної спадщини - національні стратегії та юридичні інструменти»; Іво Велинов (Софія, Болгарія) «Культурне різноманіття і спадщина у семіотичному вигляді: життя, пам'ять, архітектура».

Практичний аспект проблеми було представлено у переважній більшості доповідей: «Плани захисту та управління культурною спадщиною через інтегральну консервацію» (Валентина Едрева, Софія, Болгарія); «Роль культурної спадщини у сучасному регіональному розвитку» (Маріела Нанкова, Софія, Болгарія); «Археологічні музеї in situ у Болгарії як форма захисту нерухомої культурної спадщини. Поява, історія, розвиток» (Данієл Іванов, Софія, Болгарія); «Превентивна діяльність процесів збереження матеріалів органічного походження у бібліотеках, музеях та архівах із застосуванням природної сировини» (Галина Цекова, Шумен, Болгарія).

Цей же аспект знайшов продовження у виступах, що виокремлювали відповідне коло діяльності, спрямованої на презентацію, становлення та збереження традиції: «Ідентифікація культурних цінностей - майбутнє в минулому» (Мірелла Дечева, Софія, Болгарія); «Збереження нематеріальної культурної спадщини: від живої практики до архіву» (Милена Любенова, Софія, Болгарія); «Спільнота з традицією: склад тютюну у Пловдіву» (Пламена Заячка, Софія, Болгарія); «Нові паломницькі практики і деякі процеси формування культурної спадщини» (Данієл Фокас, Софія, Болгарія).

У ряді доповідей було зосереджено увагу на культурологічному та прагматичному контекстах, порушено питання соціологічного, гендерного аналізу: «Проблеми соціології статі в контексті захисту нематеріальної культурної спадщини» (Міглена Іванова, Софія, Болгарія); «Роль громади у захисту нематеріальної культурної спадщини - окремі спостереження та проблеми» (Іва Станоєва, Софія, Болгарія).

Багатогранність виміру традиційної культурної спадщини, її мовні, архітектурні, музичні, хореологічні, мистецькі, харчові маркери і коди, якими окреслюється ідентичність національної культури, було представлено у доповідях: Оксани Микитенко (Київ, Україна) «Народне вбрання у поховальному обряді (слов'янські паралелі): гендерний маркер, символіка, культурний знак»; Радки Братанової (Софія, Болгарія) «Уявлення про захист фольклорної музики як культурної спадщини Болгарії»; Георгія Гарова (Благоєвград, Болгарія) «Від обрядової практики до сучасної презентації деяких емблематичних танцювальних зразків»; Еліци Стоїлової (Пловдів, Болгарія) «Традиції та інновації: валоризація автентичної їжі»; Лучії Антонової-Василевої (Софія, Болгарія) «Місце болгарської діалектної лексики серед діалектної лексики Європи».

Для Болгарії, яка має чималий досвід у справі захисту, збереження та вивчення національної культурної спадщини, конференція була справді етапною, що засвідчив її широкий міжнародний резонанс. Проблематика конференції є складовою наукової діяльності Інституту етнології і фольклористики з Етнографічним музеєм БАН, вона знаходить втілення також у міжнародних проектах Інституту, зокрема у спільному проекті з ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України «Народна культура та національні культурні цінності».

Надіслане нещодавно повідомлення від болгарських колег стало підтвердженням нашої співпраці. Саме про розвиток наукових зв'язків між науковцями Болгарії і України та подальші перспективи успішного співробітництва йшлося під час урочистої церемонії, що відбулася у Президії БАН 23 листопада 2016 р. з нагоди вручення Надзвичайному та Повноважному Послу України п. М.Ф. Балтажі Відзнаки Президента БАН акад. Стефана Воденичарова.

Відзнаку Президента БАН Надзвичайному та Повноважному Послу України в Болгарії п. Миколі Федоровичу Балтажі вручає Президент БАН, академік Стефан Воденичаров.

І зокрема, діяльність народознавчих установ обох країн є запорукою її продовження.

7-9 жовтня 2016 р. у м. Пале (Республіка Сербська) відбулася міжнародна наукова конференція Сучасна сербська фольклористика ІУ, організована Товариством фольклористів Сербії, Інститутом літератури і мистецтва (у межах проекту проектом «Сербська народна творчість у інтеркультурному вимірі»), філософським факультетом університету у м. Пале та філологічним факультетом університету у м. Баня Лука (Республіка Сербська), а також при участі белградської університетської бібліотеки ім. Светозара Марковича та фондації ім. Вука Караджича.

Така увага науковців Сербії до фольклористики невипадкова. Ще у колишній Югославії Товариство фольклористів, засноване у 1952 р., відігравало значну роль, проводило активну діяльність, результати якої презентувало, зокрема, у збірнику «Народно стваралаштво - Folklor» (видавався з 1962 р.). Визначною подією упродовж десятиліть було проведення Міжнародних конгресів фольклористів Югославії, результати яких знаходили висвітлення у тридцяти п'яти томах Збірнику праць конгресів. Попри припинення діяльності Товариства у 1991 р., фольклористика Сербії збагатилася багатьма новими працями у галузі фольклористики та етнології, етнолінгвістики, етномистецтвознавства, етнокультурної історії тощо. Сьогодні відновлене Товариство фольклористів Сербії охоплює різні регіони країни та наукові центри і проводить активну діяльність, спрямовану на вивчення, збереження і популяризацію народної культури як важливої складової утвердження етнонаціональної ідентичності. Зокрема, вже вчетверте поспіль проходять міжнародні фольклористичні конференції, які у попередні роки відбулися у Тршичу, Новому Саді та Ніші. Цьогорічна конференція стала продовженням цієї традиції, зібравши неподалік від Сараєва у новому університетському центрі невеличкого міста Пале науковців із різних місць Сербії, а також із України та Росії.

М. Пале (Республіка Сербська)

 М. Сараєво (Боснія і Герцоговина)

р. Дрина на території Боснії і Герцоговини

Для обговорення було висунуто ряд проблем, зокрема, поняття межі у фольклорі; обрядовий і календарний рік; збирачі і дослідники фольклору; сучасна фольклористика і культурологічні студії. Міждисциплінарний характер конференції та її широкі тематичні межі дозволили взяти участь у ній славістам різного профілю. Особливо приємним був факт участі наукової молоді Сербії, яка активно продовжує традиції попередників. Робочими мовами конференції були усі слов'янські, а також англійська мова.

На пленарному засіданні після вітальних слів декана філософського факультету у м. Пале та декана філологічного факультету у м. Баня Лука було заслухано три доповіді: Бошка Сувайджича (Белград, Сербія) «Південнослов'янська усна епіка - міст чи межа»; Оксани Микитенко «Поминальне оплакування в контексті календарної обрядовості (на матеріалі балканослов'янської фольклорної традиції)»; Анни Плотнікової (Москва, Росія) «"Пісні віли": аналіз одного міфологічного мотиву на основі нових польових досліджень».

Відкриття конференції «Сучасна сербська фольклористика ІV» 7 жовтня 2016 р. у м. Пале (Республіка Сербська), організованої Товариством фольклористів Сербії, Інститутом літератури і мистецтва (у межах проекту проектом «Сербська народна творчість у інтеркультурному вимірі»), філософським факультетом університету у м. Пале та філологічним факультетом університету у м. Баня Лука (Республіка Сербська), а також при участі белградської університетської бібліотеки ім. Светозара Марковича та фондації ім. Вука Караджича. Виступає Голова міжнародного комітету славістів, професор Белградського університету Бошко Сувайджич.

Не зупиняючись докладно на доповідях, зазначимо основні блоки, які можна виокремити з огляду на теми, що прозвучали. Найбільший блок було присвячено персоналіям збирачів - діяльності як аматорів, так і професіоналів, а також дослідникам фольклору Сербії у минулому та сучасності: Зоя Каранович (Новий Сад, Сербія) «Маринко Станоєвич (1874-1949) як збирач фольклору Тимоцької Країни»; Соня Петрович (Белград, Сербія) «Фольклорна збірка із Васоєвичів Міодрага С. Лалевича»; Валентина Питулич (Косовська Митровиця, Сербія) «Весільні звичаї та пісні з Призрена у записах І.С. Ястребова»; Бранко Златкович (Белград, Сербія) «Вук Караджич і Сима Милутинович Сарайлія»; Віра Шарац-Момчилович (Белград, Сербія) «Хранителі Етнографічного музею у Белграді - збирачі та дослідники етнографічного матеріалу з Баран'ї»; Зона Мркаль (Белград, Сербія) «Автори читанок та шкільних підручників як дослідники фольклору»; Данієла Петкович (Белград, Сербія) «Драгутин Костич як дослідник усної традиції»; Саша Кнежевич (Пале, Республіка Сербська) «Ілля Див'янович - співець чи шахрай»; Марина Младенович-Митрович (Белград, Сербія) «Церковні особи як збирачі "класичного" корпусу народних оповідань у контексті культурної стратифікації».

З огляду на те, що проблема жанру є традиційною для сербської фольклористики, це питання також було одним із центральних. В контексті висунутої проблеми «меж фольклорного тексту» увагу було звернуто на проблеми взаємозв'язків та взаємовпливів у фольклорних жанрах, наявних на різних рівнях фольклорного (як словесного, так і музичного) тексту, а також на взаємодію творів художньої та народної літератури: Бранко Летич (Пале, Республіка Сербська) «Оповідь як поетика казки»; Ана Вукманович (Белград, Сербія) «Перейдена межа: образ мосту у народній ліриці»; Наташа Станкович-Шошо (Белград, Сербія) «Поняття межі у сербській народній казці»; Даниця Йович (Белград, Сербія) «Оповіді про родинні прокляття - проблема визначення і межі жанру»; Драгиця Панич-Кашанскі (Баня Лука, Республіка Сербська) «Старобоснійський спів - термін і межі наспіву»; Лівія Екмечич (Белград, Сербія) «Два типи культури - усний та книжний тексти як варіанти»; Желька Пржуль (Пале, Республіка Сербська) «Підземні течії традиції у оповідних прийомах Бранка Чопича».

До аналізу обрядового тексту та його локальних традицій побутування звернулися у своїх доповідях: Бранко Чупурдія (Белград, Сербія) «Ойкан як сербська обрядова пісня»; Тетяна Вуйнович (Новий Сад, Сербія) «Весільні пісні у публікаціях Вука Караджича»; Мая Калезич (Белград, Сербія) «З приводу однієї не ідентифікованої назви рослини-апотропея»; Ірина Медар-Таньга (Баня Лука, Республіка Сербська) «Обрядові обходи сербських мешканців у Батковичі (Бієлині)».

Нові явища фольклору, «фольклоризм» у сучасній культурі - аспект, що вимагає розширення теоретичного дискурсу фольклористики, наголошували доповіді: Єленки Пандурович (Баня Лука, Республіка Сербська) «Сучасна сербська фольклористика між "народною творчістю" та культурною індустрією»; Любинка Раденковича і Драгани Джурич (Белград, Сербія) «Висячі замки на мостах - нове фольклорне явище»; Александри Бієлич і Ясмини Катинскі (Белград, Сербія) «Польові дослідження фольклору: епітафії на надгробках у общині Чаєтина».

Порівняльний аспект (міжслов'янський та слов'яно-неслов'янський) аналізу фольклорного тексту було представлено у доповідях: Андрія Мороза (Москва, Росія) «Проект дослідження традиційної культури білорусько-російського пограниччя»; Марії Станюкович (Санкт-Петербург, Росія) «Магічне народження та героїчне дитинство у сербському та філіппінському епосах».

26-28 жовтня 2016 р. у Познані в Університеті імені Адама Міцкевича відбулася Міжнародна наукова конференція, яка мала назву: «Переписування, різноманіття, взаємопроникнення культур: слов'янська Вавілонська вежа. Переклади, аналогії, взаємовпливи».

Старе місто у м. Познань (Польща)

Познанський університет імені А. Міцкевича (Польща)

Ще наприкінці 2015 р. організатори конференції - Інститут славістики і факультет польської та класичної філології Університету імені Адама Міцкевича, разом із Департаментом освіти Університету імені Й.-Ю. Штроссмайера у Осієку (Хорватія), запросили взяти участь у цьому цікавому полідисциплінарному заході, концепція якого полягала у паралельному проведенню фестивалю «Слов'янська Вавілонська вежа», із різноманітними культурно-мистецькими акціями - зустрічі з відомими письменниками і перекладачами, книжкові виставки та презентації, творчі майстерні, показ документальних кінофільмів тощо. (Зокрема, під гаслом «(Східно)-Європейський трикутник?» відбулася зустріч з українськими літераторами Ю.Андруховичем, А. Стасюком та Я.Тополею). Запрошуючи до участі «всіх, кого цікавлять у широкому розумінні проблеми міжслов'янських, а також слов'яно-неслов'янських зв'язків», організатори (зокрема, директор Інституту слов'янської філології Університету імені Адама Міцкевича проф. Богуслав Зелінські), зверталися до славістів-філологів і перекладачів, а також фахівців у галузі культури та мистецтва, медіа, культурної антропології, історії, політології. Учасниками були науковці і митці із багатьох країн Європи, - крім Польщі також із Білорусі, Болгарії, Італії, Македонії, Росії, Сербії, України, Франції, Хорватії.

Учасники заходу в конференц-залі (Салон імені А. Міцкевича) в Познанському університеті імені А. (Польща)

На пленарному засіданні прозвучали привітання від проректора з наукової та міжнародної діяльності університету проф. Ришарда Наскрецького, декана факультету польської та класичної філології проф. Томаша Мізеркевича, директора Інституту слов'янської філології проф. Богуслава Зелінського. Було виголошено три доповіді: Марії Делапер'єр (Франція) «Слов'яни в очах власних та чужих»; Даміра Матановича і Еміни Бербич-Колар (Хорватія) «Хорватський мікрокосм у Слов'янському Світі у 1848 р.»; Запряна Козлуджова (Болгарія) «Поп-культура і література - механізми ідентифікації і глобалізації змісту».

Заявлену пленарним засіданням політематичність було продовжено в роботі секцій, яких працювало три: «Мова і перекладознавство»; «Культура» та «Історія і політика», але у межах яких було об'єднано декілька міждисциплінарних блоків. Так, на лінгвістичній секції було представлено доповіді з проблем: мовного пограниччя (в аспекті синхронії та діахронії), тенденцій глобалізації у мові, перекладознавства, особливостей мовного висловлювання у медіа сфері тощо. На цій секції прозвучала і наша доповідь, присвячена визначному українському мовознавцю і перекладачу Й. А. Багмуту (1905-1968).

На культурологічній секції, яка засвідчила зацікавлення проблемами ідентичності та транскультурних досліджень, а також архетипами культурної пам'яті (як у європейському вимірі, так і у міжслов'янських взаєминах), розглядалися тексти різних видів мистецтва - фольклору, літератури, музичного, театрального, кіномистецтва, сучасних медіа тощо. Зокрема, привернули увагу доповіді: Весни Петрескої (Македонія) «Свято і культурна пам'ять: на прикладі Дня Св. Іллі у колективній пам'яті македонців»; Войцеха Отто (Польща) «Час циган? Образ ромської культури у найновішому польському кіно».

Цікавими були доповіді, об'єднані у блок історико-політичної тематики, де піднімалися питання, пов'язані з історико-політичним досвідом у культурах окремих слов'янських країн, моделями культурного діалогу з країнами Заходу, образами визначних або контроверсійних лідерів та їхнім місцем в культурі (від образу Королевича Марка до Й. Пілсудського або Й.-Б. Тито та ін.).

Отже, «поліфонічність» тематики, строкатість матеріалу, несхожість підходів та індивідуальність прочитань, що і передбачав термін «Вавилонська вежа», було уповні представлено на конференції. Вона ще раз нагадала про те, що у сучасній Європі, де слов'янський етнос є найчисельнішим і так само, як германський або романський позначається ідентичністю власної культурної традиції, ідея слов'янської спільноти як усвідомлення неповторності культури свого народу має широкі перспективи. А в умовах, коли світ дедалі більше стає мультикультурним і мультиполярним, взаємоповага до культурної «інакшості» є запорукою існування власної культури.

17-19 листопада 2016 р. у Москві на базі Російського державного гуманітарного університету відбулася міжнародна наукова конференція «Традиційна культура і сучасний світ: унікальне і типове у фольклорі», організована Комісією з фольклористики при Міжнародному комітеті славістів та Лабораторією з фольклористики РДГУ спільно з Державним республіканським центром російського фольклору. Як відомо, у період між з'їздами, у межах засідань комісій при МКС традиційно відбуваються наукові конференції, метою яких є обговорення найбільш актуальних проблем, підсумок зробленого та накреслення нових перспектив. Завдяки голові Комісії, завідувачу Лабораторії з фольклористики РДГУ проф. А. Б. Морозу цю традицію не було порушено.

Учасники конференції представляли різні центри славістики та фольклористики Росії (крім Російського державного гуманітарного університету та Державного республіканського центру російського фольклору, також Інститут слов'янознавства та Інститут світової літератури РАН, академічні наукові центри у Сиктивкарі та Петрозаводську, регіональні осередки з фольклористики при університетах у Пермі, Нижньому Новгороді, Курську та ін.), а також Україну, Білорусь, Польщу, Сербію. Багато учасників є постійними авторами журналу «Живая старина», головний редактор якого проф. О.В. Бєлова була одним із організаторів конференції.

Упродовж трьох днів роботи конференції було заслухано близько тридцяти доповідей, у котрих на прикладі багатьох фольклорних жанрів і на матеріалі різних слов'янських традицій у межах широкого часового проміжку (від найдавніших текстів фольклору і до сучасних явищ) розглядалася одна з базових проблем - співвідношення типового та унікального у фольклорі. Такий аспект виходить із широкого розуміння традиції у взаємодії її взаємопов'язаних форм і виявів (мовних, фольклорних, етнографічних, музичних, зображальних тощо), передбачає залучення комплексних методів, зокрема порівняльно-історичного і типологічного аналізу, з метою дослідження народної культури та побутування живої фольклорної традиції, факторів її збереження та процесів трансмісії.

Доповіді учасників було згруповано за блоками, у межах яких піднімалися питання співвідношення типового і унікального у фольклорі стосовно сюжетної специфіки, територіального поширення та етно-діалектного вираження, обрядових форм, виконавства тощо. Більшість доповідей супроводжувалися презентаціями, а час, який надавався (30 хвилин), дозволяв проведення дискусій і докладне обговорення виступів.

Так, наративну традицію у найширшому вираженні - від традиційних переказів і до e-фольклору було представлено блоком «Унікальне і типове у сюжетах і наративах», який об'єднав доповіді: О. В. Белової (Росія) «Параметри "унікальності" етіологічних текстів: формальні та змістові критерії»; С. Ю. Корольової (Росія) «Перші поселенці з єдиною сокирою: балто-слов'янський сюжет у комі-пермяцькій усній традицій»; Л. Раденковича (Сербія) «Перекази про вбивання старих: слов'яно-балто-кавказькі паралелі»; А. А. Лазаревої (Росія) «Співвідношення унікального і типового у розповідях про віщі сни»; В. А. Черваневої (Росія) « "...Це, моя люба, фантазії людей": типове в особистих інтерпретаціях міфологічних явищ»; А. С. Лизлової (Росія) «Матеріали автобіографічного характеру у фольклорних колекціях Наукового архіву КарНЦ РАН»; Е. Г. Матвєєвої (Росія) «"Крипипаста": нові тексти культури і колективна цензура».

Питання традиційного та індивідуального в епічних творах було розглянуто у доповідях: О.О. Микитенко (Україна) «"Вельми значна дума періоду занепаду творчості" (М.Костомаров): "Смерть козака на долині Кодимі"; С. В. Ніколаєвої (Росія) «Билина про Вавілу і скоморохів та її вірш»; С. В. Алпатова (Росія) «"Шибениця-весілля": архетиповий мотив vs казуси звичаєвого права».

На матеріалі замовлянь проблему традиційного та індивідуального представили А.Л. Топорков (Росія) «Російські замовляння від трясовиці: редакції, індивідуальні варіанти та літературні переробки»; Т.В. Володіна (Білорусь) «Замовляння від очних хвороб: традиційні моделі та християнські образи».

Залежність типового або унікального від національної та регіональної специфіки, питання збереження традиції та появи новацій у фольклорному тексті аналізували на широкому слов'янському матеріалі доповіді: Е.А. Дорохової (Росія) «Як виключне стає типовим (до проблеми типології етнокультурних систем)»; Б. Сувайджича (Сербія) «Вук як епохальна "зміна" - унікальне і типове у сербському фольклорі»; О.В. Миненок (Росія) «Унікальне і типове у наративах с. Мільково Камчатського краю»; І. О. Седакової (Росія) «Болгарські друковані листки-некрологи: народна традиція, інновації та індивідуальна творчість».

До питання типового та унікального у фольклорі в ході еволюції його обрядових форм, а також до зразків унікального в рідкісних записах звернулися: Е. Кочой (Польща) «Вірування та обряди, пов'язані з песиголовцями у давній та сучасній візантійсько-слов'янській традиції», яка розглянула фольклорний образ в аспекті взаємодії християнської та народної традиції; Ю.О. Крашеніннікова (Росія) «"Прохання на м'яч": рідкісні записи весільних примовлянь із Вологодської губернії кінця ХІХ - поч. ХХ ст.», яка звернулася до раритетного запису весільного фольклору; М.Г. Матлін (Росія) «Обряд зняття фати у сучасному міському російському весіллі: деякі особливості конструювання обрядовості», який зробив висновок про вплив, зокрема завдяки інтернет-записам, української традиції. У доповіді М. А. Попова (Росія) категорію «унікального» було розглянуто на матеріалі календарного фольклору переселенців та корінних мешканців Західного Сибіру.

Унікальність у фольклорі можуть зумовлювати різні причини, вона нерідко пов'язана вже з самою постаттю носія традиції, залежить від біографії виконавця, про що йшлося у доповіді А.Б. Мороза (Росія) «Місцеві диваки і оригінали: типове та/або унікальне». Унікальне може виявлятися в особливостях матеріалу, умовах його фіксації та передачі традиції, зокрема у рукописних збірниках, на що звернула увагу А.Б. Іпполітова (Росія) «Унікальне і типове в російських рукописних травниках». Унікальними можуть бути окремі фольклорні тексти, сюжети і мотиви, образи і персонажі, що знаходить підтвердження при їх типологічному співставленні, як це показали доповіді: А.М. Петрова (Росія) «Про деякі приклади десакралізації християнського образу в народно-православних текстах»; М.-В. Моррис (Росія) «Конститутивні елементи типологічної схожості Туата де Дананн і польських планетників»; С.М. Амосової (Росія) «Типологія оповідань про персоніфіковані дні тижня»; А.Е. Грефа, Е.А. Слонімської, Д.С. Пенської (Росія) «Традиція та новація у вертепі та театрі Петрушки межі ХХ-ХХІ ст.», у виконанні яких учасникам було представлено народний вертеп.