imfe.jpg
  English
.
.
.

| Надрукувати |

Кобзарі в розбомбленому Ірпені...

 

Ідея цього заходу виникла після серії концертів, організованих МВК Ірпеня на руїнах розбомбленого міського Будинку культури та різних сцен у центрі та парках міста... Але з самого початку організації з'ясувалося, що більшість цеховиків Київського кобзарського цеху роз'їхались - хто на фронті, хто у теробороні своїх міст, а хто іще далі...Проте зусиллями завідувачки міськвідділу культури Є. Антонюк, автора ідеї проф. М. Хая, цехмайстра ККЦ - М. Товкайла та настоятеля УГКЦ о. Мирослава Латинника вдалося за тиждень зібрати групу із тих, хто виявився на сьогодні найближче до Ірпеня. Зокрема, до заходу долучилися, крім згаданих, Сергій Волченко та Святослав Силенко з Києва... А бійця Тероборони ЗСУ, леґендарного вже Народного артиста України Тараса Компаніченка за зверненням Київського кобзарського цеху навіть військове командування 241-ї бригади спеціально відрядило в цю неділю до Ірпеня...

Після недільної Служби Божої у Миколаївському храмі УГКЦ натхненно, схвильованим словом про ірпінську трагедію та щасливу долю кобзарської Садиби Будника, яку Господь своєю волею дивом зберіг від бомбування, дійство розпочав член Ради Старійшин ККЦ, автор книги «Микола Будник і кобзарство», професор й ініціатор І-го Міжнародного З'їзду кобзарознавців та етноорганологів ім. Миколи Будника Михайло Хай (кобзарське псевдо - «лірник Стефан»). Як після цього не вірити в Бога, коли у всуціль зруйнованому місті, окрім цієї відомої на весь світ Садиби, осколкам бомби вдалося лише влетіти у вікно Церкви, в якій відбувалося дійство, лише кількома цятками на стінах відзначивши диявольське діяння, відвернуте Усемогутнім Господом? А коли під склепінням куполів храму щемно-органно залунала лірницька версія мелодії гімну «Небесної сотні», під яку ховали героїв Євромайдану, а тепер хоронять і героїв фронту - у багатьох присутніх прихожан забриніли сльози в очах... Другою прозвучала «Дума про Марусю Богуславку» (на особисте прохання о. Мирослава)... Треба було бачити очі й глибоку задуму на чолах слухачів, що разом із лірником переживали усі сюжетні лінії розвитку фабули цієї славетної думи, яку кожен учень нашої країни детально вивчає в курсі української літератури... А от мелодекламацію/рецитацію музики думи навіть в Ірпені, схоже багато хто, окрім хіба-що о. Мирослава, обличчя якого випромінювало кожну рисочку образу Марусі Богуславки, козаків-«бідних невольників» і «чистії води-яснії зорі», на які «дівка-бранка» визволила їх з турецької неволі... напевно, багато-хто чув уперше...

Відомий вчений-археолог, що опікується козацькими гардами на Південному Бузі, оберігаючи їх від затоплення, і цехмайстер Київського кобзарського цеху, кандидат історичних наук Микола Товкайло заспівав 2 псальми - «Христос Господь Воскресе» та «Страстям Христовим». Старший братчик Сергій Волченко (в минулому безстрашний летун-планерист, який на схилі літ взяв у руки старосвітську бандуру, відрецитував відому хрестоматійну думу «Про 3-х братів Самарських» та псальму «Ой по мосту-мосту», записану на Харківщині експедицією відділу фольклористичних досліджень Українсько-канадського СП «Кобза» у 1991 р. А молодий бандурист Святослав Силенко представив слухачам такі твори: «Зів'ялі квіти відійшли» (повстанська), пісню часів Поліської Січі «Про Тараса Бульбу-Боровця», «Чи то грім гримить» (пісня дивізійників, сл. і муз. Р. Купчинського). Його манера бандурницької співогри нагадала слухачам спів і спосіб гри батька Святослава - незабутнього Тараса Силенка, який не так давно передчасно відлинув ув Вирій, не доторкнувшись тих фатальних днів ірпінсько-бучанської трагедії...

Але, як і завжди у виступах кобзарів і лірників кобзарських цехів України, апотеозою дійства була співогра Народного артиста України, кобзаря, бандуриста і лірника Тараса Компаніченка, який показав, як зазвичай, весь арсенал типових кобзарсько-лірницьких інструментів - кобзу, старосвітську бандуру, т. зв. «гетьманську» бандуру К. Місевича та колісну ліру. Першим прозвучав твір з Почаївського Богогласника 1790-91 рр. «Пісня на Вокресіння Христове» І. Муравського, далі - дума «Плач зозулі» (в якій зозуля, мов рідна сестра, оплакує лицарську смерть козака), козацька пісня на вірші старшини Дієвої армії УНР Степана Іванченка (1919 р.) та ще 2 новоепічні твори з часів української революції 1917-21 рр.: «Суд Байди» на слова Григорія Чупринки з репертуару Євгена Адамцевича та «Про Конотопську битву», що перейнята від бандуриста Ігоря Рачка з с. Лавіркового на Чернігівщині. Як бачимо, новотвірна епіка, у творчості Маестро органічно сусідить зі стилістикою автентичної, заглибленої в архетипові пласти музично-епічної традиції.

А завершилося дійство сучасною піснею Т. Компаніченка «Байрактари й Джавеліни»:

Хоч нам в'язи й жили рвуться
Ми стожилаві - здолаєм!
І московській гідрі лютій
Ми всі голови зрубаєм!

 

 

 

Михайло Хай - зав. сектору етномузикології,
провідний науковий співробітник ІМФЕ ім. М. Т. Рильського НАН України,
доктор мистецтвознавства, професор;
Тарас Компаніченко - Народний артист України,
фронтмен гурту давньої музики «Хорея Козацька»,
боєць 241-ї бригади тероборони ЗСУ