Повернення з небуття

 

Повернення до вітчизняної історії імен видатних діячів української науки та культури, раніше репресованих та незаслужено забутих  - одне з актуальних завдань сучасності. Ім’я Софії Терещенко – талановитого науковця та художниці родом із Звенигородщини, сьогодні ,на жаль,  відоме лише вузькому колу істориків , етнографів, краєзнавців.Та ж сама доля спіткала і її рідного брата – Каленія Терещенка, обдарованого скульптора, автора перших пам’ятників Кобзарю на Тарасовій горі в Каневі, Моринцях та Керелівці. Художня освіта, отримана братом та сестрою в Петербурзькій академії художеств, їх подальша робота в Звенигородці у створеній Софією Мефодіївною художній школі, а згодом - у місцевому краєзнавчому музеї, в Етнографічній комісії ВУАН, дозволили їм виявити та зберегти для нащадків  чимало пам’яток матеріальної та духовної народної культури.  Саме за бажання відновити справжню історію рідного народу та популяризацію української культури Софія Терещенко була заарештована у 1930 та 1935 р.р. і вислана до Середньої Азії. Повернувшись у Звенигородку перед війною,  С.М.Терещенко померла у злиднях у 1948 р.

Скульптурні портрети Т.Г. Шевченка  роботи митця Каленія Терещенка ( біля тридцяти пам’ятників)  допомогли зберегтися Тарасовій горі, яку нова влада мала намір розсунути бульдозерами. Згодом роботи К.М. Терещенка у шевченківських місцях замінили новими  і через недбалість знищили. Помер художник у 1969 р.  і був похований на місцевому кладовищі поруч з сестрою. Простий залізний хрест без жодного напису  –один на три могили ( поруч з родичами похована і дружина К.М. Терещенка Марія) ще  донедавна позначав  місце останнього притулку відомих діячів національного культурного  відродження.

У 2008 р. місцева влада перевидала заарештовану у 1930 р.  працю ««Звенинигородщина – Шевченкова батьківщина. З погляду етнографічного та діалектичного»,  що містить оригінальні матеріали  Софії Терещенко з історії чумацтва краю. Того ж року з нагоди 60-річчя з дня смерті  видатної землячки вулицю Дзержинського у м.Звенигородці перейменували у вулицю Софії Терещенко.  В експозиції краєзнавчого музею можна ознайомитися з відомостями про родину Терещенків та побачити портрети Софії та Каленія.

Цього року з ініціативи дирекції Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім.М.Т.Рильського, Національної асоціації україністів  були проведені роботи по встановленню пам’ятного знака на могилах  С.М. Терещенко та К.М.Терещенка. З допомогою місцевих краєзнавців В.Ф. Мицика та С.С. Лячинського співробітники Українського етнологічного центру ІМФЕ Г.С. Щербій та О.Г.Таран влітку встановили точне місце поховання брата та сестри, а також заручились згодою міської державної адміністрації допомагати в упорядкуванні цвинтарної ділянки, що поросла деревами та кущами. Коштом Інституту у місцевій художній майстерні ( керівник Никоненко Н.П.) було замовлено  меморіальну стеллу. 12 жовтня на центральному міському кладовищі  Звенигородки о 13 годині відбулося її урочисте  відкриття за участі представників ІМФЕ, міської державної адміністрації, громадськості міста. З теплим словом про видатних земляків виступили заступник міського голови Довбиш В.М., директор Тальнівського районного історико- краєзнавчого музею та музею історії хліборобства Мицик В.Ф., про значення постатей С.М. Терещенко та К.М. Терещенка для вітчизняної науки та культури йшлося у виступі заступника директора Інституту Шевчук О.В.За християнською традицією урочистості завершилися заупокійною літією яку відслужив протоієрей Свято-Преображенського собору міста о.Іоан Лупак.

Трохи пізніше у районному будинку культури відбувся вечір пам’яті Софії та Каленія Терещенків за участю учнівської молоді міста, місцевої інтелігенції, представників міської та районної державних адміністрацій, столичних науковців. Розповіді про культурний та науковий доробок своїх земляків звенигородчани ілюстрували відтворенням фольклорно-етнографічних записів Софії Мефодіївни. У гарному виконанні художнього колективу РБК «Журавка»  звучали календарно-обрядові,  весільні пісні, зайвий раз засвідчуючи красу народної музики, слова, незнищенність народного духу.