"Ходить смерть понад наші окопи,  понад голови кулі свистять"

 (В. Сосюра).

За 300 метрів від фронту...                                                                     

У волонтерські художні бригади, що їздять на фронт. я просився іще в серпні... Але чи то хлопці не сприймали цього серйозно, чи у «бусиках» дійсно місця не вистачало - така можливість трапилася лише у середині листопада. Скажу відверто, по-справжньому страшно було не під перманентним обстрілом, а відразу по концерті у Музеї І. Гончара, коли стало відомо, що їдемо у Піски, від основного складу «Хореї  козацької»  залишилось  3 чоловіки, а Данило Перцев переконував нас, що у такому складі і його тут теж не треба...  З трудом переконавши його у зворотньому -  десь аж опівночі ми вирушили..

Крім Т. Компаніченка, який, здається, не пропускає жодного волонтерського десанту, В. Гладунця, лірника Яреми, бандуриста  Я.Криська, водія В. Паланюка і мене, місце знайшлося й для волонтерки із Парижа п. Марусі, яка фінансувала чи не половину вантажу і дуже хотіла побачити «пекло». Перша тривожна ніч у дорозі відбулася без пригод і до Червоноармійська, що за 60 км від Донецька, ми прибули біля 15 год. дня. Оскільки вантаж призначався для двох добровольчих батальйонів - ОУН та ДУК ПС, то тут нас зустріли оунівці - Друг «Сивий», якого за його словами міліція досі «провадить» чи то за повалення якогось лєніна, чи ще за якусь політичну акцію, та Друг «Дончанин» - високий, кремезний  і дуже добродушний чолов'яга, який постійно і мужньо намагався якомога більше українських слів вплітати у свою типово донецьку «говірку».

У них сталася неполадка у машині із журналістами і поки ми пообідали у якійсь більш-менш пристойній «кафешці», а «Сивий» привіз журналістів - стемніло... Журналістами цілком несподівано виявилася дружина мого побратима із кобзарського цеху і майстра моєї найпершої старосвітської бандури Сашка Кота (Абишева) Людмила Гужва зі своїм телеоператором. Ситуація із перманентним обстрілом нагніталася, пересуватися у темноті, без фар ставало дедалі складніше і «Сивий» прийняв рішення не ризикувати із висадкою на базі ОУН у с. Тоненькому, а пробиратися відразу на Піски за 300 м. від окопів та 700 м. від самого аеропорту, у саме лігво найстрашніших для ворога «правосєків», з якими оунівці дружать не лише ідеологічно, але і тактично.

Канонада із обох боків наростала і коли нас майже навпомацки завели до великої освітленої  із задрапірованими дорогущими килимами вікнами кімнати - здалося, що пекло закінчилося... Але воно - тільки починалося...  Відблисків від заграв і сальв тут не було, але «діалог» приглушеної відстанню артилерії ворога  із потужним громом наших дедалі посилювався. В такій обстановці  про концерт і вивантаження машини мови бути не могло, заледве повечеряти вдалося... Хлопці із денної зміни відпочивали, приводили себе до ладу і навіть пробували заспокоювати нас, розповідаючи свої історії та постійно обурюючись діями влади, яка уже давно здала аеропорт  і Піски аж по блокпости кілометрів на 20-30 від  лінії фронту, яку вони самовільно утримують уже місяцями... Командир батальйону - Друг «Барс» - теж  за щось розшукуваний міліцією, дуже переживав не так за свою, як за нашу безпеку, тому на одній із кульмінаційних радіоперепалок раптом різко перервав свою толерантну й інтелігентну українську вимову грубим московським матом і скомандував: «Вогонь зі всіх стволів!!!»

Що тут почалося... Хлопці ледве встигали коментувати: «Оце танки... це Гради... це гаубиці, а це мінометники і кулеметники пішли!» Децибели нашої канонади зросли вдесятеро, а канонада противника раптом зовсім вщухла.   Хлопці повеселіли, в очах з'явився блиск радості переможців, почали просити щось заспівати і... Друг «Барс» мовив: «Ну, тепер, вони на кілька годин заспокояться - давайте концерт

А як вони слухали... Повна аналогія із Січовими Стрільцями! Це був не концерт, а інтелектуальний дискурс із однодумцями на рівні самого Компаніченка... Навіть у мене тут знайшовся прихильник, який колекціонує усі мої  касетиі диски з 1987 року, якого одразу всі прозвали моїм «фаном». Проблеми мови і національности дійсно не було, жид за псевдом «Мойсей» тут дискутував на рівні з «донецькими» і щироукраїнськими патріотами... На кожен твір «Хореї» - адекватна реакція, а на мій лірницький варіант Гимну Небесної сотні «Плине кача» громада мужніх воїнів дружно встала й віддала шану пам'яти своїм полеглим побратимам... Рівень патріотизму і впевнености у перемозі просто «зашкалював», а художньо-естетичні коментарі абсолютно вільно пересипались ідейно-політичними й віськово-побутовими історіями... Це була справжня апотеоза взаєморозуміння однодумців... Гармати мовчали!!!

Поклали спати нас у найнадійнішому підвалі вілли якогось донецького прокурора, збудованої за принципом Межигір'я... Надали місця на матрасах, призначені бійцям, що стояли ніч у наряді... Мені дісталося єдине місце у кутку із ковдрою, що належало журналістці Ользі Годованець. Те, що умовно можна назвати сном, тривало може з 2-3 години... Перші постріли гармат почалися десь перед 4-ю  ранку... Промацуючи спросоння простір навколо себе (генератор на ніч вимикається) наштовхнувся на .... гашетку автомата! Знайшовши, врешті, мобілку, дещо заспокоївся... однак канонада наростала. Кульмінацією був вибух міни у сусідньому городі в 3- метрах від будинку. Монолітна підлога підвалу майже не зригнулася, а диванчик у сусідній кімнаті, що дістався водієві В. Паланюку аж підскочив. Відтак, постріли поступово згасали о 8-й почалася зміна нарядів і сніданок. Годують хлопців добре, різних гарбаток і конфітюр, помідорів, огірків та інших домашніх солінь вистачає, як жартують хлопці, іще «на дві війни». Але москалики поснідати спокійно не дали...

Три рази виконувати команду "В укриття!», спати лише біля 2-х годин через нічні обстріли, привезти їм доконче необхідну амуніцію, ліки і свіжі продукти і дати при цьому  2 концерти для обох нарядів при повному аншлазі та надзвичайному патріотичному піднесенні - такого іще за свій некороткий вік переживати не доводилось... Найдраматичніший із походів в укриття був той, коли ми із парижанкою із західно-подільським корінням п. Марією не встигли перескочити через недобудовані фундаменти із основною групою і нас заштовхали у маленький підвальчик  якогось підсобного приміщення  сусідньої із віллою хати. Пані Марія (а смалить вона по-єропейськи!) навіть цигарки запалити не встигла...

Десь біля 10-ї нам показали другий поверх прокурорських апартаментів із золоченими диванами і кріслами, де мав відбутися ранішній концерт для нічної зміни... Бійці навіть чути не хотіли, щоб відпустити нас просто так... Наснага, рівень виступу і реакція «залу» були неперевершеними... «Дірок», що утворилися внаслідок відсутности відсутніх партій майже не відчувалося... Вечірня «репетиція» і вдвічі активніша підтримка присутніх дали свій результат... А коли під кінець концерту до зали зайшов Дмитро Ярош - стало зрозуміло, чому принишк ворог... По закінченні «Команданте» підійшов до кожного з нас, потиснув руку і запросив до своєї Штаб-квартири, що  містилася неподалік в уцілілому особняку, значно скромнішому, ніж прокурорський... Тут наш самодіяльний «Шерлок Хломс» відкинув такого фортеля, що Друг «Барс» аж оскаженів від люті... Виявилося, що обстеження Данилом Перцевим околиць садиби Яроша могло недобре скінчитися - город міг бути замінований... Небезпека від мін - тут на кожному кроці - навіть на узбіччях доріг, через що водії їздять тільки посередині.

Гостювання було недовгим, напруга наростала і Друг Дмитро сказав, що нам краще вибиратися за світла... Сфотографувавшись на пам'ять і розвантаживши по-братньому розділену допомогу, ми рушили на блок пости... Прострілювані зони прийшлося проїжджати із швидкістю не меншою від 100 км/год., а патрулі із шевронами «Беркута» (!!!) та прикордонники були дещо прискіпливішими, ніж увечері... Коли виїхали із Зони на контрольовану Президентом Україну, знову зарекомендував себе Данило... Виявляється він і в палаці не дрімав і віднайшов на якомусь підвіконні цілу купу шикарних знімків із золоченими унітазами, ваннами, спальними гарнітурами та ін. безголів'ям напівдикої зграї нікчем...  Мимоволі подумалось - чи може ота мерзота і ницість перемогти високий дух і героїзм Нації? НІКОЛИ!

Вечеряли на базі Чернігівського гарнізону, який проводить  вишколи новобранців перед відправкою на фронт... Не  всі, проте, поповнюють лави героїв - багатьох відправляють назад - на передовій потрібні тільки профі... На концерт «неофітам» сил уже не вистачило - після важкої ночі у «бусі» десь коло 7-ї ранку були вдома...

 

Михайло Хай, доктор мистецтвознавства, провідний науковий співробітник, завідувач відділу етномузикології ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України