Пасічник Л. В.: Шановний Богдане Миколайовичу, тематика, винесена на розгляд учасників конференції, нині дуже на часі. Скажіть, будь ласка, на Ваш погляд, який найактуальніший був момент, що стимулював колектив Інституту мовознавства до проведення такого заходу? 

Ажнюк Б. М.: Усі зараз обговорюють - в Україні і поза Україною - реакцію сусідніх держав, зокрема держав, які є членами Євросоюзу (Угорщина, Румунія) з приводу сьомої статті, так званої «мовної статті» нещодавно схваленого Верховною Радою України закону «Про освіту». Хоча йдеться про закон, який регулює освітню діяльність, а не мовну політику в Україні, але й цей закон, як бачимо, є частиною мовної політики. Спроби сусідніх держав втрутитися в освітнє законодавство і мовну політику України, образно кажучи, піддали жару в суспільній дискусії довкола мовної проблеми, яка й без того була дуже гарячою і залишається в нас актуальною ще з часів часів Валуєвського циркуляру та Емського указу до сьогодні. Великою ганьбою сьогоднішньої української політики є те, що на четвертому році після вигнання Януковича у нас є чинним закон Ківалова-Колєсніченка, який заморожує пострадянську, постімперську мовну ситуацію в Україні. Ми, науковці, вважаємо своїм уважаємо свої обов'язком, по-перше, оприлюднити думку експертного лінгвістичного середовища з приводу нинішнього стану мовного законодавства і мовної політики в Україні. По-друге, важливо виявити наскільки зарубіжний досвід мовної політики і мовного планування може бути повчальним для України, побачити його позитивні й негативні риси. По-третє, підготувати наукову базу для планування мовної політики в Україні за умов нинішньої гібридної війни, і завтрашнього миру, який, вірогідно, також буде гібридним. Ну, і, по-четверте, ми розуміли, що неминуче постане питання оцінки мовної політики України, зокрема в освітній сфері, і реакції на неї сусідніх держав. Багатоступеневе таке було завдання. Особливістю конференції було те, що ми її організували протягом стислого часу, протягом менше ніж трьох місяців. Прискорило організацію конференції те, що Міністерство культури України пообіцяло нам профінансувати частину видатків, зокрема видання в цьому році книжки за результатами конференції. На жаль, потім цю обіцянку було відкликано. Тому сьогодні не відомо, хто надасть кошти на це видання. За короткий час нам вдалося зробити, можливо, більше, ніж ми очікували. Наукова спільнота відгукнулася на наше звернення дуже активно і навіть активніше, ніж ми сподівалися. Програма конференції налічує 41 доповідача, половина з них доктори наук і не тільки в галузі мовознавства, а й юриспруденції, міжнародних відносин, політології.

Пасічник Л. В.: Якраз це хотілось би довідатися. Учасники - чи це тільки мовознавці, чи, все ж таки, фахівці інших напрямів? Зокрема, правники, бо тут правовий аспект важить дуже багато.

Ажнюк Б. М.: Слушно, слушно. Отже, за цей час до участі в конференції записалися сорок один доповідач, сорок одна позиція є в науковій програмі конференції, половина з них - це доктори наук і не тільки в галузі мовознавства, а й юриспруденції, міжнародних відносин, політології. Є навіть доктор фізико-математичних наук - це заступник міністра освіти Максим Віталійович Стріха, відомий не тільки як фізик, але й як перекладач і автор теоретичних праць з перекладознавства, людина широкої ерудиції і громадських зацікавлень.

Стріха Максим Віталійович

Серед людей, відомих ширшому загалу, варто згадати Віктора Івановича Шишкіна, першого в нашій історії Генерального прокурора України, який до недавнього часу був суддею Конституційного Суду України. Він уже вдруге брав участь у мовознавчій конференції, попередня наша конференція з його участю називалася «Мовні права в сучасному світі» (2012 р.). З питань мовної політики В. І. Шишкін має виразну державницьку позицію, яку він висловлює цілком недвозначно і з належним юридичним обґрунтуванням. З інших учасників варто згадати відомого лінгвіста, славіста і україніста, президента Міжнародної асоціації україністів, професора Віденського університету Міхаеля Мозера,

Міхаель Мозер

відомого політика, державного діяча, правознавця Сергія Головатого...

Головатий Сергій Петрович

Я називаю тільки тих, хто виступив з трибуни конференції, бо, наприклад, суддя Конституційного суду у відставці Петро Богданович Стецюк і президент українського ПЕН-клубу Микола Рябчук, виступи яких очікувалися і які запропонували дуже цікаві теми доповідей, не змогли взяти участь у конференції через зміни в графіку їх закордонних відряджень. Тексти їх доповідей можна буде прочитати в збірнику наукових праць за підсумками конференції, що має вийти друком у 2018 р. 

Однією з найбільш помітних подій на конференції стала доповідь відомого українського дипломата, надзвичайного і повноважного посла України, доктора юридичних наук Володимира Андрійовича Василенка, автора тексту закону «Про мови в Українській РСР», прийнятого ще 1989 року, і керівника робочої групи з підготовки проекту закону «Про державну мову», який чекає розгляду в Верховній Раді України. Мова йде про законопроект № 5670 або так званий громадський законопроект, який має широку підтримку серед громадських організацій, що присвятили свою діяльність утвердженню української мови. 

З доповідачів, які представляли Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України, особливий інтерес привернула доповідь академіка Григорія Петровича Півторака, присвячена використанню мови в діяльності різних християнських конфесій в Україні.

Півторак Григорій Петрович

Хоча мовна політика - це насамперед сфера діяльності державних інституті, а церква перебуває поза державою, але завдяки потужному впливу на суспільну свідомість церква була й залишається одним з найпотужніших суб'єктів мовної політики. Не випадково ця доповідь викликала багато запитань що засвідчило колосальний інтерес слухачів до неї.

На окрему згадку заслуговує доповідь Ігоря Дмитрович Сліденка - судді Конституційного суду, судді-доповідача в розгляді справі за поданням 57 народних депутатів щодо конституційності закону Ківалова-Колесніченка. Оскільки суддя Конституційного суду не може коментувати питань, пов'язаних із розглядом конкретних справ, І. Д. Сліденко висловлювався тільки концептуальних питань, пов'язаних з юридичними аспектами мовного законодавства. Попри такі жанрові обмеження, цілком зрозумілі, зважаючи на офіційний статус доповідача, розмова вийшла надзвичайно цікава - і сама доповідь, і відповіді на цілу злива питань... Мені як модераторові пленарного засідання, доводилося стримувати бажаючих задати питання, оскільки ми були обмежені часовими рамками регламенту конференції. Велику зацікавленість викликала й абсолютна більшість інших доповідей. Обговорення в нас ішло таким чином: 15 хвилин було відведено на доповідь і стільки само часу на дискусію. У такому режимі ми обговорили всі заплановані доповіді. За два дні ми виконали величезну програму, заслухавши 37 доповідей. Ми працювали дуже інтенсивно, я б навіть сказав виснажливо. Зате наприкінці учасники відчули інтелектуальний катарсис, про що, зокрема, ішла мова в ході неформального спілкування й обміну враженнями під час дружньої вечері.

Пасічник Л. В.: Як Ви як організатор конференції оцінюєте - якою є позиція, яку обстоюють правники, яку обстоює представник судової гілки влади? Чи суголосні були їхні позиції позиціям науковців? Чи, все ж таки, якісь істотні розходження мали місце?

Ажнюк Б. М.: З магістральних питань протистояння немає, розбіжності стосуються переважно якихось часткових аспектів мовної політики в пошуку шляхів до виходу з тієї деформованої мовної ситуації, яку Україна успадкувала з минулих століть. Але з питань принципових і концептуальних розбіжностей не було. Мушу згадати ще одну цікаву доповідь, яка становитиме для Ваш особливий інтерес, - це доповідь професора Любомира Белея з Ужгорода, яка називалася: «'Русинська' мова на теренах Центральної Європи». Тобто у доповіді йшлося не тільки про Україну, а про значно ширший ареал. За день до відкриття нашої конференції в книгарні «Є» відбулася презентація книжки Любомира Омеляновича Белея про «русинський проект», а це є, безперечно, є політичний проект, а не явище, яке постало в ході природного етногенезу. Це політичний проект з певними кураторами, політичною моделлю, алгоритмом дій, матеріальним ресурсом тощо. Книжка вийшла у видавництві «Темпора». Дуже схвально відгукнувся про цю книжку наш віденський колега професор Міхаель Мозер, що мав нагоду особисто познайомитися з автором і отримати книжку з автографом. Дякуючи за подарунок, професор Мозер сказав: «Два тижні тому я купив собі таку книжку у Львові, а тепер буду дуже радий, якщо Ви мені це підпишете, а той примірник, що я купив у Львові, - я знаю, хто захоче його отримати від мене». Як бачимо, інформація про публікації і конференції поширюється різними шляхами, і через особисті контакти, і через ЗМІ, через фейсбук і т. ін. До речі, під час конференції ми виступали з Міхаелем Мозером в прямому ефірі на телевізійному каналі «Обозреватель» і протягом майже півгодини розказували про конференцію, про те, як українські й зарубіжні вчені оцінюють стан мовного законодавства і мовної політики в європейському і світовому контексті.

Пасічник Л. В.: Якась резолюція була прийнята?

Ажнюк Б. М.: Ні, ми свідомо не приймали резолюції. Скажу чому. З досвіду попередніх конференцій ми знаємо, що в тих владних органах, куди зазвичай надсилаються такі резолюції, є, образно кажучи, велика картонна скринька. Їх туди складають, а потім зав'язують шнурочком і здають в архів. Як на мене, головний результат роботи такої конференції - не в резолюції. Є кілька результатів. По-перше, в експертному середовищі виробляється певна концепція, сукупність теоретичних поглядів, думок, підходів, і коли до мовознавчої установи або окремого фахівця звертаються по експертний висновок, наприклад, з приводу законопроекту, - це дуже багато важить. Це своєрідна «інтелектуальна гімнастика». Коли нам задають питання, ми до них готові, ми можемо сказати більше, ніж нас питають, тому що ми знаємо більше, ніж ті, хто нас питають. По-друге, важливо показати суспільству, що є велика група людей, яка фахово вивчає цю проблематику і яка має що кваліфіковано сказати з цього приводу. По-третє, важливо поширювати справжні знання про мовну політику, а не ту інформацію, яка виникає як наслідок взаємодії кривих дзеркал, як це нерідко відбувається. Це формування громадської думки - значно важливіший результат від подібних конференцій, ніж надсилання резолюцій, які відомо куди потрапляють. Я, звичайно, вдався до шаржу, змалювавши цю картонну скриньку, але досвід величезної кількості попередніх конференцій показує, що їх резолюції не справляють впливу на тих, кому адресовані. 

Пасічник Л. В.: Богдане Миколайовичу, щиро дякуємо за розмову. З огляду на важливість та актуальність проблеми, проведення Вами такої конференції є вагомою відповіддю науковців, експертів, правозахисників на загрозливі виклики часу.