Корифеї українського стилю

09 вересня 2021 р. в ефірі радіо «UA: Культура» науковий співробітник Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України Олійник М.В. прочитала міні-лекцію щодо популярності одягу з українськими маркерами у повсякденному житті киян в другій половині ХІХ - початку ХХ століття, яку можна прослухати запосиланням.

Пропонована тема цікава широкому загалу, тому пропонуємо ознайомитись з її викладом у науково-популярному стилі.

Якщо в Інтернеті зробити пошук «хто першим вдягнув вишиванку», то обізнаний у всіх питаннях Google запропонує силу-силенну посилань, в яких буде авторитетно заявлено, що першим вишиванку з міським костюмом одягнув Іван Франко. Як аргумент пропонується віднайти купюру у номіналі 20 гривень. Таке упередження увійшло у нашу свідомість ще за радянських часів, коли українству було відведено почесне етнографічне амплуа. У підручниках можна було побачити кілька знімків в українському вбранні геніальної Лесі Українки, яка чомусь у багатьох асоціювалась з мазаною хатою, зеленим гаєм та чистим полем. Частина рафінованих знавців інтерпретувала фотосесію у народних строях як маскарадно-театральну гру аристократії, яка бавилась у народний стиль. Навіть комуністична селекція контенту масової інформації припустила український імідж Івана Франка, справедливо визнаний статус національного «Каменяра» ще за радянських часів дозволив оприлюднити образ революціонера в народній вишитій сорочці та міському костюмі. Це породило міф, про те що Франко першим вдяг вишиту сорочку з піджаком.

Іван Франко. 1889 р.Джерело

Останнім часом у книгарнях почали з'являтись фотоальбоми, у прозорливому Інтернеті виставляються світлини знаних і невідомі представників української інтелігенції, які вдягнені у народні строї. Постало питання як їх інтерпретувати. Як маскарадно-карнавальну гру перевдягання у народний образ українця? Чи як реальний повсякденний образ тогочасного панства? Відповідь на питання заховалось у мемуарах, музейних архівах і наукових працях. Експерти доводять, що важливим стимулом використання народного одягу було бажання демонструвати свідому позицію українця.

Коли ж виникла традиція показувати свої патріотичні почуття через вдягання українського одягу?

Найбільший вплив на утвердження національного іміджу серед українців справив Тарас Григорович Шевченко. Він справедливо визнаний творцем української ідеї та українства як ідеології. Навіть у манері вдягатися він демонструє свої духовні переконання. На відомому знімку він зображений у сільській смушевій шапці та кожусі, саме в такому образі він представив себе на автопортреті.

Тарас Шевченко серед приятелів. 1859 р.Джерело

Автопортрет Т. Г. Шевченка. 1860 р.Джерело

Новаторство Шевченка полягало в тому, що він змінив існуючі правила, за якими одяг поділявся на міський та сільський, елітний та простонародний. Вдягнувши народну смушкову шапку з кожухом у поєднанні з європейським костюмом, Шевченко розпочав модернізацію українського іміджу. Важливо зазначити, що тільки акту епатажу було не достатньо, щоб це явище переросло у справжню культурну хвилю, необхідно було заявлене українство наповнити переконливим змістом. Це зробив Шевченко через свою літературну і художню творчість. Образ кобзаря в смушевій шапці став іконою і сільської хати і кабінету інтелігента.

Коли українська еліта почала вдягати сільські строї?

Всім відомо, що народне вбрання селян зараховують до маркерів української ідентичності. Простий народ беріг свою культуру через звичаї, неписані закони, як правило не усвідомлюючи себе як етнос, часто в мемуарах це називалось «українською стихією», тобто природою, але не свідомою національною концепцією. Інтелектуали інтерпретували народний одяг.

Саме інтелігенція, яка перебувала під впливом демократичних ідей, пропагувала національне пробудження з чітким українським самовизначенням. Ми можемо говорити про возз'єднання еліти та простого народу. А одною із переконливих доказів цього процесу було використання традиційного одягу. Народники збирали фольклорно-етнографічний матеріал з уст простих людей, багато хто з них при цьому вдягав сільські строї.

У Києві розвинувся рух, який увійшов в історію як «хлопоманський». Хопоманами були Володимир Антоновича, Борис Познанський, Павло Житецький, Тадей Рильський, Микола Лисенко, Михайло Старицький.

Хлопомани. Стоять зліва-направо: Онуфрій Хойновський, Вікентій Василевський, Владислав Винарський. Сидять зліва-направо: Тадей Рильський, Володимир Антонович. Джерело: Експозиція Київського Літературно-меморіального музею
Максима Рильського

Володимир Антонович. 1860 р.Джерело

У 1860 р. студенти київського університету Михайло Старицький та Микола Лисенко почули заклик одягати народне вбрання й відстоювати свою національність, мову та демократичні ідеї. Це захопило друзів. Михайло Старицький згадує: «Лисенко став радитися зі мною, який би замовити нам костюм, і ми після довгих серйозних дебатів вирішили, що на перший раз треба обзавестись хоча двома: для буднів - чумарка з темно-коричневого драпу, оздоблена шкірою, і шаровари сірі, а для свят - суконні жупани, оксамитові темно-сині шаровари і шовкові шалі для поясів».

Відомий український письменник корифей українського театру Михайло Старицький протягом всього життя тримав у своєму гардеробі компоненти народного одягу, про що пише Олександр Лотоцький: «Вже своїм зовнішнім виглядом - типовим українським обличчям з довгими вусами, в сивій шапці, в синій чумарці з сивою смушевою оторочкою - се була жива реклама українця для того часу, коли все українське штучно заховували або само воно соромливо ховалося. Де б не появилася та характерна українська постать, на літературних або громадянських зборах, чи просто навіть на вулиці, зараз звертала на себе увагу, і чулося звідусіль - "Старицький, Старицький"».

Михайло Старицький в остання роки життя.Джерело

Чи завжди було доречно і безпечно виражати своє захоплення народною ношею?

Дворяни повинні були носити одяг, відповідно до їхнього соціального стану, а саме - європейський костюм. Використання народного одягу було підставою для арешту. Відома справа «Дело о ношении хлопоманского костюма», коли в 1865 р. в Умані було арештовано та складено протокол: «дворянин Подольськой губернії Амос Свидницкий в малороссийском костюме, т.е. в холщовой рубахе, вышитой на воротнике и передней части, в широких синих суконных штанах малороссийского покроя» був заарештований як хлопоман.

Майбутнього літературознавця, творця української журналістики Сергія Єфремова було виключено з навчання у Київській духовній семінарії в 1896 р. «за неблагонадежность», третім доказом якої було те, що «носил малороссийскую сорочку».

Сергій Єфремов.Джерело

Донька професора Володимира Антоновича Катерина згадує про такий факт: «щоб київські українофіли не дуже захоплювались національним убранням, а заодно й українськими ідеалами, київський поліцмейстер Гюббенет видав наказ, щоб усі професійні й зареєстровані повії носили тільки українське вбрання. Ця поліцейська витівка ні до чого, звісно, не привела».

Які смисли інтелігенція транслювала через українське вбрання?

Найкращої відповіддю на це питання є пряма мова, яка дійшла до нас у спогадах. Опанас Сластіон, який навчався у Петербурзькій академії мистецтв, разом з Мартиновичем, Васильківським згадує, що вони по-можливості носили українську одежу, яку ввели хлопомани, «аби "вони" знали, що "ми" існуємо й будемо існувати». Тобто основний смисл - це вираження національної належності.

Витонченим українським денді був Василь Васильович Тарновський, відомий збирач національних старожитностей та меценат українських справ. Марко Вовчок пише в листі до свого чоловіка: «Бачила Василька Тарновського у синіх шароварах, вишиваній сорочці і в чемерці, привітав нас любенько».

Василь Тарновський 1860 р.Джерело

На картині А.М. Гороновича Василь Тарновський представляє образ українського аристократа, який європейський одяг поєднує з вишиваною сорочкою та шовковим козацьким поясом. Пізнаваною на київських вулицях була карета Тарновського з кучером у синьому жупані, підперезаному червоним поясом, у широких синіх штанях, на голові чорна смушева шапка.

Портрет В. В. Тарновського. Художник А. ГороновичДжерело

Які особливості мав український образ панянок?

Для жіноцтва важливіша естетично-чуттєва оцінка зовнішнього виміру. Відомо, що чоловіків слухають, а на жінок дивляться. Про яскраву інтелектуалку Ольгу Петрівну Косачеву, можна сказати, що на неї одразу дивляться, і не відходячи слухають. Свій український образ вона вписує в модний європейський туалет.

Українська частина представлена найбільш знаковими та давніми частинами вбрання: головним убором, вишитою сорочкою, намистом, та більш пізнім компонентом - керсеткою з модним приталеним силуєтом. Замість плахти - популярна спідниця кринолін. Пишна зачіска видає високий не простонародний соціальний статус. Природна грація та аристократична манера в позі показана поряд з дотриманням народних правил. Вінок є ознакою незаміжньої дівчини, хустка і намітка - це головні убори молодиці.

Після 1868 р. коли вона побралася з Петром Антоновичем Косачем вона фотографується в хустині чи намітці.

Ольга Драгоманова. 1867 р.Джерело

Ольга Косач. 1875 р.Джерело

Олена Пчілка у своїй «Автобіографії» описала деякі моменти поїздки до Парижу у 1878 р. для зустрічі з братом Михайлом Драгомановим та відвідування Всесвітньої Паризької виставки. В Парижі вона відвідує приятелей-громадівців. «Подолинський жив у Парижі зі своєю дружиною. <...> Дружина його почала одягатись в українське вбрання, я теж була так одягнена, і ми дивували нашим вбранням парижан».

В очіпку сфотографована заміжня за Пантелеймона Куліша Ганна Барвінок, вишивана сорочка, прилегла керсетка та картата спідниця на криноліні, поверху фартух-запаска, ймовірно з вибійкою. Панські керсетки та спідниці на криноліні можна побачити на панянках, які до українського образу могли додавати модні світські прикраси.

Ганна Барвінок. 1847 р.Джерело

На шпальтах жіночого журналу «Модний магазин» (1867, № 3) давались рекомендації для пошиття «малороссийской трихвистки», яку в народі називали керсеткою.

Модний магазин 1867, №3

Родина Алчевських. 1862 р.Джерело

У цьому ж часописі (1864, № 21) знаходимо таку світську хроніку: «Нещодавна одна особа вищого кола справила в італійській опері незвичайний ефект своїм туалетом: - увесь убір її складався з одноколірного плаття та малоросійської сорочки з білого кашеміру». Саме театр був тим публічним місцем, куди було прийнятно вдягнути український стрій, хоча б еклектичний. Про це є свідчення у Людмили Старицька-Черняхівська:: «І коли ми вбирали наші вкраїнські убрання, нас охоплювало те почуття, яке, мабуть, стискало груди молодого лицаря, коли його вперше підперізувано лицарським мечем. Минули часи, давні часи! І сміх і жаль бере, коли згадуєш тепер цю убогу дитячу демонстрацію, якою і ми ніби причинялися до великого діла. Вишивана сорочка і голосна українська розмова в театрі. Сердешні засоби! Але й вони відповідали тій глині, якою стуляє муляр одну до одної великі цеглини мурів». Збереглася світлина Л. Старицької, якій 14 років.

Сергій Єкельчік знайшов свідчення Агатангела Кримського про те, що навіть у Москві, після гастролей трупи Садовського в 1891 р. під впливом яскравих образів Марії Заньковецької на деякий час серед її «поклонників» поширилася мода носити український народний костюм. С. Єкельчик слушно зауважує, що для російських жінок таке вдягання українського костюма не мало «ритуального, ідеологічного значення», а отже, як модне явище швидко зникло.

Марія Заньковецька 1892 р.Джерело

Чому чоловіки швидше адаптували вишиту сорочку до європейського костюма?

На ментальному рівні чоловіки ставлять на перші місця інші вимоги до одягу, ніж жінки. Так практичність і відповідність статусу превалюють над естетичними вимогами. Тому чоловіки беруть в свій обіг речі, які проходять утилітарний цензор. Такий іспит склала вишивана сорочка. Вона була готова до використання в умовах міста з візуального і практичного боку. Українська чоловіча сорочка відповідала всім вимогам до одягу свого часу. По-перше, вона мала глибоке символічне значення, її історична біографія несла в собі пам'ять про славу героїчного козацтва, по-друге вона була зручною в експлуатації, ідеально вписувалась у формат європейського костюма, по-третє була гарною і подобалась жінкам, які часто вишивали їх для своїх близьких. Таким чином вишита сорочка стала місточком, що з'єднав з одного боку українську інтелігенцію і селянство, а з другого боку європейські і українські маркери. Найдавніша світлина, на який зображено поєднання вишитої сорочки і міського костюма, зображає Марка Кропивницького в 1864 р., в цей рік Івану Франку виповнилось 8 років.

Марко Кропивницький 1864 р.Джерело

Чимало українських інтелігентів вподобали поєднання вишитої сорочці з міським одягом. Таким чином, Іван Франко не був першим, хто запровадив моду на вишиту сорочку. Втім, саме йому випала доля бути символом такої традиції.

Використані джерела можна знайти за посиланням:http://www.etnolog.org.ua/pdf/stories/monografiji/2017/oliynyk.pdf

Марина Олійник
науковий співробітник,
кандидат історичних наук